ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 30 листопада 2013 р.

30.11.2013р. Б. / 30 листопада - святого Григорія, єпископа Неокесарійського


святий Григорій, єпископ НеокесарійськийЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого Григорія, єпископа Неокесарійського.

Святий Григорій народивсь у славному і великому місті Неокесарії від невірних батьків, від них же в малих літах осиротів і вдавсь у науку еллінської премудрості. Коли ж навчався, почав розуміти досконалішу премудрість, якою є пізнання єдиного істинного Бога: із сотвореного Творця пізнавав і Йому намагався догоджати чеснотливим у незлоб'ї життям. Коли ж почув учення святого Євангелія, відтак учнем його учинився і, хрещення прийнявши, жив у євангельській досконалості, тобто в чистоті й убогості, відкинувшись усієї мирської марноти, багатств, гордості, слави і тимчасових солодощів, далеко відкинувши догіддя плоті, у великій-бо повстримності і самовільному умертвлюванні чистоту дівства свого хоронив і за все життя своє від утроби материної аж до блаженної кончини плотського гріха не пізнав; так себе бережливо від гріха і від скверни зберігав, щоб добровгодити єдиному чистому і безгрішному, від чистої Діви народженому Христу Богу, до Нього ж бо від юності приклався, виходячи із поміччю Його із сили в силу і від чесноти в чесноту і безпорочно проходив шлях життя. Через це улюблений був Богом та й добрими людьми, ненавиджений же лихими. Коли пробував в Олександрії, куди безліч юнаків із усіх країн стікалось учитися філософської премудрості та лікарської вправності, то й там із тими, що з ним навчалися, юним ще бувши, впав у ненависть ровесникам своїм через цнотливе й непорочне життя своє. Тії ж бо були нестримані і, пристрастям бувши підкорені, жили нечисто, входили в доми блудниць, як це було у звичаї язичницьким юнакам. Святий же Григорій був юнаком християнським, уникав такого поганого шляху, тікав од нечистоти і ненавидів беззаконня, але, як лілея посеред терня, так і він посеред нечистих чистотою квітнув. Відомо ж було багатьом чисте його і непорочне життя, і через те багато чесних філософів та громадян його вельми пошановувало й славило, ровесники ж не могли дивитися на такого юнака, котрий повстриманістю та чистотою не тільки молодих, але й старих перевищував. Намислили, отож, про нього лихий поговір поміж людей пустити — ніби і він також жив нечисто, як і інші, — щоб так зашкодити добрій його поміж людей славі, якою був охвалений. Натравили, отож, на нього одну блудницю, щоб говорила на праведного беззаконня і погано прославила неповинного і чистого серцем юнака.

Якось стояв святий на одному явному місці із чесними філософами та першими вчителями і бесідував із ними, тоді приступила до нього науськана ровесниками блудниця, безсоромно просячи в нього належної плати нібито за вдіяний із нею плотський гріх. Це почувши, всі здивувалися, а деякі із них спокусилися, гадаючи, що то правда, інші ж не йняли віри словам блудниці, знаючи Григорія як чистого й цнотливого, і відганяли безсоромницю. Вона ж велеголосно волала, докоряючи святому, щоб віддав плату за учинене любодійство. Святий же Григорій вельми засоромився, чуючи на себе такі безсоромні й неправедні слова жінки-повії перед стількома численними чесними людьми, і, ніби чиста дівиця, лицем почервонів. Одначе був незлобний і покірливий, не відказав їй нічого жорстко, не виказав ніякого гніву, ані оправдався, не виставляв і свідків своєї неповинності, але покірливо сказав до одного свого друга: "Дай швидко їй ціну, яку вимагає, нехай відійде від нас, не докоряючи нам більше". 

Друг тоді дав їй, скільки хотіла, викупляючи Григорія від неповинного сорому. Бог же, бувши на небі свідком вірним, відкрив неправду ту в такий спосіб: напустив духа нечистого на безсоромну ту і брехливу блудницю — тож, коли прийняла в руки неправедну плату, тоді й узяла покару люту — напав-бо на неї біс і почав її мучити перед усіма. Упала на землю та погана жінка і заволала страшним голосом, тремтячи всім тілом і скрегочучи зубами, і текла піна із заціпенілої, аж усі, що були там, наповнилися великого страху та жаху, бачачи таку швидку й люту відомсту за неповинного юнака. І не перестав мучити її біс, доки святий не учинив щодо неї старатливої молитви до Бога і відігнав од неї біса. Такий був початок святості його та чудес у юності, якому й старі дивувалися. 

Трапився йому там один друг, на ймення Фирміян, родом із Кападокії, добророзумний і доброноровний; йому відкрив Григорій думку серця свого, що бажає залишити все і єдиному служити Богові. Виявив і в Фирміяна, що таку ж мав той думку і тим-таки шляхом бажав іти з ним. Порадившись поміж себе, залишили обидва зовнішню філософію і, вийшовши з еллінських училищ, пішли вчитися християнської премудрості й таїнств Божественного Писання.

Був же в ті літа преславний поміж християн учитель Ориген (ще він тоді в єресь не впав), до нього-бо святий Григорій із другом своїм Фирміяном і прийшов, у навчання вдався і пробув у нього достатній час. Відтак повернувся у батьківщину свою Неокесарію. Громадяни Неокесарійські і всі знайомі, бачачи велику його премудрість, хотіли мати його поміж себе як чесного співгромадянина, суддю ж і правителя міста. Але він, уникаючи гордості й марної людської слави й усіх багатоплітних ворожих сіток, які є в світі, вийшов із міста, із батьківщини своєї, і поселився в пустелі, живучи самотою для єдиного Бога, а в яких подвигах та трудах, знає тільки Той, що створив на самоті серця наші і Який розуміє усі діла наші. Пробував же святий Григорій у пустелі і вправлявсь у богомислії, відтак довідався про нього блаженний Федим, єпископ міста Амасійського, що було в країні Кападокійській, і захотів вивести його з пустелі в поміч Христовій Церкві і поставити його на святителя та учителя — провидів-бо в ньому Божу благодать, що має бути великим стовпом церковним на утвердження віри. Мав же святий Григорій і пророчий дар: довідався, що єпископ хоче взяти його з пустелі на церковне служення, і ховався перед ним, вважаючи себе за недостойного такого сану, і з місця на місце в пустелі переходив, щоб не бути знайденим. Але блаженний Федим старанно його шукав і до себе з пустелі молінням закликав. Але не міг пустиннолюбного з пустелі відлучити і привести до міста Амасійського для рукоположення — і учинив річ дивну й незвичайну: Духом Божим надихнутий і ревністю до святої Церкви розпалений, не дбав про те, що не прийде сюди до нього Григорій і що відстань поміж них немала (від міста-бо Амасійського до тієї пустелі, в якій Григорій жив, ходу було три дні), не дбав-бо Федим-єпископ про таку поміж ними віддаль і посвятив Григорія, хоч і не прийшов той, єпископом у Неокесарійську Церкву. Зирнув-бо до Бога і сказав: "Ти, всебачний і всеможний Боже, поглянь у час цей на мене і на Григорія, зроби дійсним посвячення благодаттю Своєю". І так був рукоположений там Григорій, хоч і не прийшов, про що свідчить святий Григорій Ниський, пишучи житіє цього святого, що стверджується так і в каноні в Мінеї, у пісні п'ятій, яка звіщає таке: "Божий предстатель, розпалений ревністю, помазав тебе Федим, хоч не прийшов, отче; на Бога, що все знає, благочестиво уповаючи і на чесне життя твоє сподіваючись, богомовний Григорію!" Так блаженний Федим учинив дивне посвячення Григорію. І хоча не бажав святий Григорій, але повинувався прийняти церковне правління: як-бо міг противитися волі Господній? Одначе спершу до молитви звернувся, просячи з висоти помочі на таке діло.

У той час починалася самосатенова єресь, через яку святий Григорій у недомислі був, старанно молився Богові та Божій Матері, щоб явили йому істинну віру. Однієї ночі, коли молився щодо того старанніше, явилася йому Пречиста Діва Марія, яка сяяла, ніби сонце, зі святим Іваном Богословом, котрий був одягнений в архиєрейське одіння. Показала рукою своєю Пречиста Діва на Григорія і повеліла Івану Богослову, щоб навчив його тайни Пресвятої Тройці — як у неї вірити належить. І навчений був повелінням Божої Матері святий Григорій від святого Івана Богослова в малому часі великих Божих таїнств. І почерпнув невичерпну глибину мудрості, а були слова об'явлення Іваном Богословом сказані такі:

"Один Бог Отець, Слова живого складова премудрості, і сили, і образу вічного, звершений звершеного породив, Отець Сина Єдинородного. Один Господь, один від єдиного, Бог від Бога, зображення і образ Божества, Слово чинне. Премудрість, що охоплює склад сущих, і сила творительна всього живого, істинний Син істинного Отця, невидимого Отця Син невидимий і нетлінний нетлінного, безсмертний і вічний вічного. Один Дух Святий, що від Отця єство має і через Сина явлений є людям, образ Сина звершеного звершений, життя, причина живучих, святе Джерело, Святиня, що подає освячення, у Ньому відкривається Бог Отець, що є вищий від усіх і в усіх, і Бог Син, що через усе. Тройця звершена, котра славою, і вічністю, і царством не розділяється, ані віддаляється; немає нічого створеного чи Підлеглого в Тройці, чи прибутного, чого б спершу не було, а по тому прийшло: Син завжди був у Отця, а у Сина Святий Дух, отже, незмінна й неприкладна завжди є та ж таки Тройця".

Ці слова, мовлені до нього від святого Івана Богослова, святий Григорій після видіння того записав своєю рукою, і береглося те його писання в Неокесарійській Церкві довгі літа. Тоді, вставши, рушив у дорогу, скеровуючись до Неокесарії. Була тоді вся Неокесарія у тьмі ідолопоклонства, і велика кількість ідолів та храмів ідольських була в тому місті. Щодня багатьом ідолам приносилися жертви, аж усе повітря бувало наповнене смородом, який виходив від заколених і палених на жертву тварин; тільки трохи, кілька душ, було вірних у такому велелюдному місті.

Коли йшов святий Григорій до Неокесарії, трапився йому дорогою один ідольський храм. Був уже вечір, і дощ великий почався, через це потребу мав святий із супутниками своїми зайти до того ідольського храму і заночувати в ньому. Стояли ж там ідоли численні, в яких жили біси, і явно жерцю своєму являлися та бесідували з ним. Ночуючи ж там, святий Григорій здійснював звичні свої полуношні та утренні співи й молитви і знаменував хресним знаменням споганене бісівськими жертвами повітря. Злякалися біси хресного знамення і святих Григорієвих молитов, покинули храма свого й ідолів та й утекли. Коли ж настав ранок, пішов святий Григорій із друзями своїми в упередній шлях, а ідольський жрець увійшов до храму за звичаєм своїм, бажаючи принести бісам жертву, але не знайшов бісів — утекли-бо звідтіля. І хоча й жертву їм приносив, одначе не з'явилися до нього біси, як раніше з'являтися звикли, і був у недомислі жрець, із якої це причини боги його відійшли від храму. Багато молив їх, щоб повернулися знову на своє місце, а вони здалеку гукали, кажучи: "Не можемо увійти туди, де був уночі той чужинець, котрий ішов із пустелі у Неокесарію". Почувши це, жрець побіг за Григорієм, догнав його, схопив і тримав, із гнівом волаючи на нього, що у храм богів їхніх дерзнув зайти християнин цей і що через нього зненавиділи їхні боги те місце та й відійшли, і загрожував йому судом царським, бажаючи його відтак тягти примусом до мучителів. Святий же Григорій покірливими та мудрими словами утишував його гнів, нарешті мовив: "Такий є Бог мій, що й бісам повеліває і мені дає силу на них, що, і не бажаючи, послухають мене". Жрець же, почувши те, утамувався від гніву і молив святого, щоб повелів знову богам їхнім повернутися на свої місця. Святий же взяв із книжиці своєї малу хартію і написав на ній такі слова: "Григорій сатані: увійди!" — і подав ту хартію жерцеві, наказуючи йому покласти її на олтарі поганих богів своїх. І тоді повернулися біси у храм, і жрець бесідував із ними, як давніше. Жахнувся той жрець, дивуючись такій божественній у святім Григорію силі, що словом повеліває бісам і слухають його; подався знову за ним і догнав його, коли ще не дійшов той до міста, та й запитав: "Звідкіля маєш таку силу, що язичницькі боги бояться тебе і виконують повеління твої?" Григорій же святий, бачачи жерцеве серце приготоване до увірення, почав йому повідати про єдиного істинного Бога, що все створив Словом, і оповів йому таїну святої віри. Коли розмовляли вони, йдучи дорогою, молив жрець святого Григорія, щоб на звіщення своєї віри показав якесь чудо. І тут прилучився їм камінь великий, наче гора, його жодна сила з місця не могла здвигнути; тому каменю повелів Григорій іменем Христовим рухнутись із місця свого. Двигнувся, отож, камінь, і сам од себе на інше місце перейшов, на яке жрець бажав. Страх же охопив жерця від преславного чуда того, і оповідав, що єдиний є істинний та всесильний Бог, що Його Григорій проповідує, і немає іншого, крім Нього, і тоді повірив у Нього. Прославив оту річ невдовзі повсюди, що в Неокесарії спершу пізнали люди про чудеса Григорія і про владу його над бісами, аніж сам до них Григорій прийшов; довідалося про прихід його все місто, і безліч люду вийшло назустріч йому, бажаючи його бачити, почули-бо про нього, що великого каменя на інше місце переклав словом і що богам їхнім повеліває і слухаються його.

Зайшов же у місто Григорій, знайшов вірних тільки сімнадцятеро душ, усе ж місто поклонялося бездушним ідолам і служило бісам. Молився, отож, до Бога в таємниці серця свого, щоб зглянувся на сотворіння Своє і таку кількість заблуклих, а в погибелі людей хай просвітить і наверне на шлях спасіння. Прийнятий же був у дім одного із найперших громадян, чесного мужа на ймення Мусоній, і пробував там, навчаючи пізнання істинного Бога. Сприяла йому Божа поміч настільки, що жоден день не минав без придбання людських душ: збиралося-бо у Мусонієвий дім до святого Григорія багато чоловіків із жінками та дітьми почути вчення Григорієве й побачити чудовні зцілення, які від нього бували: духів-бо лукавих од людей відганяв і всілякі хвороби зцілював. І день у день прикладалось і множилося число вірних, і невдовзі звів церкву пречудову з майна людей, що повірили в Бога, — все-бо, що мали, подавали святому на церковне будівництво і скарби свої розкривали, щоб брав на добродійність Господнього дому і на прохарчування сиріт та служіння хворим, скільки потрібно. Росло, отож, слово Боже в Неокесарії, і віра свята поширювалася, багатобожжя ідольське руйнувалося, і порожніли погані їхні храми, а ідолів скидали, ім'я ж єдиного всесильного Бога та Господа нашого Ісуса Христа посеред Неокесарії звеличене й прославлене було, чудеса ж предивні і жахкі Божою силою здійснювалися через святого Григорія.

Два брати після смерті батька свого були наслідниками великого маєтку, розділили його поміж себе. Було ж у них озеро одне велике і щодо нього сперечалися вельми: кожен-бо із них хотів його цілком собі мати. Вибрали собі суддею чудотворця Григорія; він-бо прийшов туди, до озера, щоб учинити мир поміж них, але не досяг словами нічого, бо обидва були непокірні й один одному своєї частини озера попустити не хотіли. Після великої крамоли та сварки хотіли бійку поміж себе учинити, бо зобабіч багато людей було, і ледве зміг святий угомонити їх того дня, щоб не билися. Настав вечір, і розійшлися в доми свої, відклавши бран на ранок, а святий залишився сам біля озера і, цілу ніч провівши у молитві, повелів озеру іменем Господнім, щоб висохло все і жодної щоб краплі води не залишилося, ані болота, а щоб була земля, пригідна до оранки та сівби. І сталося так: раптово невідь-куди зникла вода і земля стала суха. Назавтра прийшли брати із безліччю озброєних [людей] до озера, щоб війною його між себе поділити, і не знайшли ані краплини води на тому місці, де було озеро, і ніби ніколи там не було води — така земля була суха і злачна. І, подивувавшись чудові такому, примирилися поміж себе брати, хоч і не хотіли, а всі люди прославили Бога. Такий суд праведний учинив чудотворець: де не міг поміж братів бути мир, але мала настати війна, там причину того розмиру та війни погубив, висушивши водне озеро, щоб не висякла братня любов.

Є в тій землі річка, що зветься Ликос, яка в час весни розводнювалася, виходячи за свої межі, і, широко розливаючись, затоплювала села й поля, що лежали близько, і насадження, і сади, творячи пагубу насінню й численну капость людям. Почули люди, що окрай ріки тієї жили, про святого Григорія Неокесарійського, чудотворця, котрий має владу над водами (повелів-бо великому озерові зникнути), зібрались усі від малого до великого й пішли до святого, припали до ніг його, молячи, щоб милосердний до них був і течію річки аби погамував: незвичайно-бо тоді розводнилася річка ота й численні села затопила. Святий же сказав їм: "Сам Бог водам береги поклав, і не можуть інакше текти, тільки так, як Бог їм повелів". Вони ж бо вельми навдокучали проханнями святому. Побачив, отож, святий скорботу їхню, встав і рушив з ними до тієї ріки, і прийшов на ті береги, в яких сам річковий потік тече, коли буває річка наводнена. Там устромив палицю свою і сказав: "Христос мій тобі, ріко, повеліває, щоб не виходила за межі свої і щоб не розливала своїх вод далі, але щоб у тих своїх берегах стрійно текла". І тоді всаджена та палиця виросла у великого дуба, а води зібралися у своє поміж береги русло, і відтоді ніколи через береги ріка та не виливалася, але коли примножувалися води й до дуба наближалися, то повертали назад і не затоплювали людської праці.

Якось той святий чудотворець захотів збудувати церкву на одному гарному місці поблизу гори. Коли почали їй основу класти, виявили, що місце тісне, і не могли поширити через гору. Став-бо святий на молитві і, достатньо помолившись, повелів горі іменем Ісуса Христа двигнутися і відсунутись із місця свого, наскільки було потрібно для церковної будови. І тоді струснулася гора і, зрушившись, відступила далі, творячи достатнє місце для покладення основи церкви, — така-бо віра була в того угодника Божого, що і гори переставляла. Багато невірних, бачачи те чудо, навернулися до Господа і були хрещені від святого. Слава ж про нього проходила всюди заради великих чудес, що бували від нього Божою силою, якою був наповнений.

Якось був святий у місті Комані через поставлення єпископа (де на такий сан вибрано достойного мужа, святого Олександра, що пізніше мученичого вінця сподобився), і коли звідтіля повертався, деякі із невірних юдеїв захотіли вчинити йому наругу, аби довести, що не має в собі Духа Божого. И учинили таку річ: на дорозі, якою святий мав іти, поклали одного з-поміж них жидовина нібито померлого, голого, а самі над ним ридали. А коли мимо йшов чудотворець, почали його просити, щоб виказав милість над померлим і щоб покрив тіло його. Він же зняв із себе верхню одежу свою і, давши їм, відійшов. Вони ж почали, радіючи, насміхатися і наругу чинити святому, кажучи: "Коли б мав у собі Духа Божого, довідався б, що не мертвий, але живий лежить чоловік". І почали друга свого кликати, аби вставав. Але Бог відомстив їм таку наругу, достоту друга їхнього учинивши мертвим; вони ж гадали, що заснув, штовхали під ребра його, будячи й велеголосно над ним гукаючи, але не було відповіді: заснув-бо сном вічним, і, побачивши його мертвого, на справжнє ридання перейшли — так сміх їм у плач перетворився, і поховали мерця свого.

Коли ж настало гоніння на християн у царство нечестивого Диоклитіяна і вийшло повеління царське в усі країни, щоб християн принуджували до ідолопоклоніння, а хто не повинується, то щоб мучені й погублені були, тоді святий Григорій радив стадові своєму, щоб ховався кожен, хто не має сили й Божого дарування, аби перетерпіти люті муки, щоб котрийсь, дерзновенно мучителям віддавшись і страшні муки уздрівши, не злякався відтак і, не змігши їх витримати, не відпав од Бога. "Ліпше, — казав, — на час заховатися і чекати до мученичого подвига покликання та помочі". Так порадивши вірним, піднявся й сам і, взявши одного зі своїх дияконів, пішов у пустелю, і ховався від невірних. Прийшли ж від царя мучителі в місто Неокесарійське, спершу шукали на мучення святого Григорія — як голову всіх у тій країні християн і пастиря словесних овець. Один із невірних довідався про нього, що ховається в одній горі, звістив воїнам і довів їх до тієї гори; вони ж із запалом на гору подалися, ніби пси, бажаючи вловити ловитву, і, ніби вовки, шукали схопити вівцю. Святий же Григорій, побачивши, що наближаються воїни, а втекти від них і сховатися годі, звів руки свої до небес, Божому захисту себе вручаючи, — так і дияконові своєму учинити повелів. Стояли обоє з простягнутими долонями й молилися, а воїни по всій горі ретельно святого шукали, але не знайшли — не могли ж бо побачити його, хоча й багато разів мимо проходили і достатньо шукали, але марно повернулися, а, сходячи з гори, говорили до того, котрий привів їх: "Нікого на тій горі не віднайшли, тільки бачили два дерева, що неподалік одне від другого стояли". Той-бо збагнув, що сталося Боже чудо, полишив їх і сам подався на гору, і знайшов святого із дияконом, що стояли на молитві, припав до ніг його і побажав бути християнином, що й дістав, і став із гонителя рабом Христовим, і ховався з іншими християнами.

Якось, звершуючи звичайні свої молитви Богові, святий Григорій збентежився вельми: жах його обійняв, і стояв нерухомо довгий час мовчки, і ніби на якесь зворушливе видіння дивився. По достатньому часі просвітлився лицем і наповнився радості, та й почав велеголосно дякувати Богові й пісню урочисту співати, мовлячи: Благословенний Господь, Що не дав нас на здобич для їхніх зубів.

Запитав його диякон: "Яка причина, отче, такої твоєї переміни, що раніше сум'ятний, а тепер радісний являєшся?" Відповів святий: "Бачив, дитино, дивне видіння: малий юнак із великим дияволом боровся і здолав його, на землю кинув і переміг його". Диякон же не збагнув мовленого, рече ж святий знову: "Зараз один юнак християнський, на ймення Троадій, що був приведений на суд перед мучителя і після багатьох тяжких мук за Христа вбитий, іде ж до небес, торжествуючи. Я ж бо спершу знічений був, боявся-бо, щоб не здолали його муки і щоб не відкинувся Христа; тепер же побачив його, що здійснив подвига мучення і до небес рушив, радіючи". Диякон же, почувши це, здивувався, що далеко творене бачить святий, ніби близько перебуває.

Минули гоніння, повернувся на свого престола Григорій і, знову стадо своє зібравши, добре його пас. Установив святкувати пам'ять святих мучеників, які постраждали під час гоніння, що відбулося. І розширилася слава Христова, а бісівське багатобожжя загинуло старанням святого Григорія, котрий у Христовому благовісті не переставав трудитися аж до кончини своєї, ученням та чудотворенням приводячи до Бога Неокесарію із довколишніми краями її, тож і привів і від жертв ідольських очистив і безкровною жертвою освятив. Відтак у глибоку старість прийшов, до блаженної кончини наблизившись. При кончині своїй спитав тих, що стояли біля нього: "Скільки ще невірних є в Неокесарїї?" Відповіли йому, що тільки сімнадцятеро є, що тримаються ідолопоклоніння, а все місто вірує у Христа. Сказав же святий: "Слава Богові, бо коли я прийшов на єпископство в Неокесарію, тільки сімнадцятеро знайшов християн, а все місто було бісівське. Тепер же, коли відходжу до Бога, залишилося стільки ж невірних, скільки спочатку знайшлося вірних, а все місто є Христове". Це вимовивши, віддав душу свою в руки Божі. Так святий Григорій, чудотворець Неокесарійський, боговгодно прожив і добре помер, його ж святими молитвами хай подасть і нам Господь доброго кінця одержати. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

Джерело:   КІРІОС

Немає коментарів:

Дописати коментар