ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 12 листопада 2013 р.

12.11.2013р. Б. / 12 листопада - святого священомученика Зиновія та сестри його Зиновії


святий священомученик Зеновій і сестра його ЗеновіяЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого священомученика Зиновія та сестри його Зиновії.

У країні Киликійській було місто, назване Єгій, у тому місті народилися святі мученики: Зиновій і сестра його Зиновія — від благочестивих батьків, одного батька й матері, і виховані були в добрій науці та страсі Господньому. Коли ще були юні, батьки їхні відійшли до Господа, залишивши їм численні маєтки. Тоді Зиновій та Зиновія, хоч і в молодих були літах, але розумом старі й чеснотою досконалі, пізнали марноту світу цього, нарадилися, все покинувши, наслідувати Христові. Зиновія-бо свою частку маєтку, який залишився після батьків, вручила братові, щоб потратити на бідних, і жила у вільнім убожестві, у безмов'ї і непорочно зберігаючи своє дівство Жениху небесному. Зиновій же узяв обидві частини маєтку, свій і сестри своєї, роздав тим, що потребували, і невдовзі все роздав — сам же став як один із жебраків. Бог же, котрий турбується про сиріт і не полишає тих, що на Нього уповають, за витрачене на злидарів багатство збагатив їх небесними своїми дарами, бо Зиновія все життя своє мала руку великої Божої помочі, що покривала її від усіх нападів плоті та світу і захищала від бісівських находів. Зиновій же дістав дар недуги зцілювати доторком рук своїх, тії-бо руки, котрі ущедряли злидарів, подаючи милостиню, ущедряв Господь силою чудотворення, і яка б не була недуга чи рана в людей, коли тільки торкався рукою своєю святий Зиновій, то болящий діставав зцілення.

Подвійну милостиню той угодник Божий творив у житті своєму: одну — убогим, подаючи від маєтку, другу — хворим, подаючи їм здоров'я від Божої благодаті. Безліч же духів нечистих від людей відігнав, печальних утішав, у бідах, які були, допомагав. Через такі свої чесноти й чудотворення вибраний був на єпископство у тому-таки місті, і пас добре Церкву Божу, допомагаючи й добродіючи безнастанно людям і зцілюючи недужих. Прийшла до святого одна жінка із Антіохії, маючи на грудях своїх поміж сочків невиліковне ушкодження, багато роздала добра лікарям та жінка, шукаючи від них цільби, одначе не дістала помочі й трохи, але ще більше примножилася лютіша хвороба, і вже була близько смерті. Святий же, побачивши її, милосердя відчув до неї і рукою доторкнувся ушкодження, творячи на виразці хресне знамення, і тоді покинула її хвороба, і виразка загоїлась, і дістала жінка здоров'я, й повернулась, радіючи, додому. Також і інша жінка, невірна, подібною хворобою страждала, дружина одного начальника Індиса, від хвороби своєї зцілилася через лікування святого Зиновія і повірила у Христа із чоловіком своїм і з дітьми, і, охрещена бувши, здоров'я не тільки тілесне, але й духовне дістала.

Коли ж настало велике гоніння на християн від нечестивого царя Диоклитіяна, прийшов у Киликійську країну князь Лисій мучити всіх вірних, що сповідували ім'я Христове. Спершу-бо трьох юнаків християнських схопив: Клавдія, Астерія та Неона, усяко мучив, нарешті, поза містом на хресті їх прибив. Тоді почув про святого Зиновія, єпископа християнського, і послав своїх воїв схопити його, і коли привели до нього, сказав йому: "Не бажаю з тобою входити у довгу бесіду, знаю-бо, що ви, християни, велемовні є, але коротко скажу: дві речі тобі пропоную: життя і смерть. Життя, коли поклонишся богам; смерть, коли не поклонишся. Вибирай собі, що хочеш: або принеси жертву і поклоніння богам нашим і живий будеш, ще й честі від нас сподобишся, або в непокорі своїй пробувай, і тоді приймеш люті муки й гірко помреш". Святий Зиновій дерзновенно відповів, говорячи: "Життя тимчасове без Христа — не життя, а смерть; смерть же Христа ради — не смерть, а життя безсмертне. Ліпше-бо хочу заради Христа мого тимчасовою померти смертю і вічно з ним жити, аніж, Його відкинувшись заради тимчасового життя, навіки вмирати в пеклі". Це почувши, князь повелів оголити святого і, підвісивши на дереві, бити без милосердя. І сказав нечестивий: "Побачимо, чи прийде Христос допомогти йому".

Довідалася ж сестра його, блаженна Зиновія, що брат її святий Зиновій за Христа страждає, рушила скоро й прийшла на місце, де був мучений святий, і, побачивши брата, який висів поранений і закривавлений, розпалилася ревністю і стала перед мучителем, кажучи: "Християнка я є, того ж єдиного Бога й Господа нашого Ісуса Христа ісповідую із братом своїм, вели-бо мучити й мене, як і любого мого брата, тую ж чашу страждання і я хочу випити і тим-таки вінцем вінчатися". Мучитель же здивувався на таку мужність та дерзновення святої Зиновії й каже: "О жінко! Не бажай себе погубити і не приходь до такого безчестя, де сором, а вкупі й біль терпітимеш, бо коли тебе повелимо оголити, тоді наповнишся сорому, а коли мучити плоть твою почнемо, то обіймуть тебе болісті. Раджу тож тобі: поклади жертви богам і від усіх зол збавишся". Свята ж відповідає: "Більший сором приносить голизна душевна, аніж тілесна, і болющі є муки вічні, аніж тимчасові. Не дбаю-бо щодо тілесного оголення, бо в Христа я одягнена, не боюся мучительних рук, бо для Христа співрозіп'ялася. Твори, що хочеш, о мучителю, не відвернеш мене від Христа, Господа мого. Мучитель же тоді повелів, оголивши, бити її, як і брата її святого Зиновія. Тоді наготував ложе залізне розпечене і, на ньому обох поклавши, вогонь підклав, кажучи: "Хай прийде сюди Христос і хай допоможе вам". Святий же відповів: "Тут Христос наш із нами є, Його ти не бачиш, тут Він орошує нас росою своєї благодаті із небес, тож не дбаємо про муки". По тому в конов киплячий були вкинені святі, але й там неушкоджено пробували, ніби у воді прохолодній стояли, співаючи Давидову пісню:
"Але ти нас спасеш, противників наших
І наших ненависників засоромиш!"
Нарешті повелів мучитель вивести їх поза місто і відсікти їм голови. Ішли ж святі на смерть із радістю невимовною і прийшли на місце, де мали усічені бути, помолилися, сказавши: "Дякуємо тобі, Господи, Боже наш, що дав нам подвигом добрим подвизатися, життя закінчити, віри дотримати. Учини ж нас причасниками слави Твоєї і причисли нас до лику добровгідливих імені Твоєму, бо благословенний Ти є довіку". Коли ж закінчили молитву, тоді почувся з небес голос, що обіцяв їм вінці і закликав їх у спокій вічний. І усічені були святі, перейшли із землі на небо. Тіла ж їхні без поховання були залишені лежати; коли ж надійшла ніч, то пресвітер Єрмоген таємно взяв їх і в спільному поклав гробі, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, що славиться від усього живого, нині, і завжди, і навіки віків. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).

Джерело:   КІРІОС

Немає коментарів:

Дописати коментар