ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 4 жовтня 2013 р.

04.09.2013р. Б. / Святий Франциск Ассизький

Римо-катол.: 4 жовтня (обов’язковий спомин)
 
Франциск Ассизький (1181/1182-1226) народився сім’ї П’єтро Бернардоне, купця і торговця тканинами. Молодість провів досить весело і бездумно, а у віці 24 років пережив глибоке навернення, став провадити вбоге життя і повів за собою чимало охочих жити, як він. Відомий і як засновник ордену францисканців (точніше кажучи, Ордену Братів Менших), який на сьогодні має чимало гілок та відгалужень, чоловічих і жіночих; як співець «Пані Бідності», реформатор Церкви, поруч зі св.Домініком. Його називають натхненником раннього Відродження, першим борцем за захист довкілля, «першим хіппі», ним захоплюється велетенське число віруючих різних Церков. Знаний як один із найвідоміших в історії стигматиків. Причому шанувальники св.Франциска нерідко забувають, що він носив знаки ран Христових, так і не будучи священиком, і нерідко зараховують його до числа священиків-стигматиків. А він був «братом меншим» в усьому, також і в своєму служінні: орден заснував, а священиком так і не став. 

Франциск не збирався бути реформатором, так само як не збирався ставати родоначальником італійської літератури. Просто це в нього так вийшло «поміж іншим». Він слідував за Христом, якого пізнав так, як пізнав: у крайній вбогості та служінні всім. А те, що своїм щирим наслідуванням Христа він потягнув половину Європи за собою, то вже інша справа. Так само як те, що написаний ним «Гімн Сонцю» став першою піснею народною італійською мовою. А що життя св.Франциска надихнуло творців раннього Відродження, зокрема, Джотто, – ну то він і гадки не мав, що так буде. 

Знаки Божого запрошення були у житті святого ще як він юнаком пішов воювати (1202-1205). Після вражаючого сну, побаченого у Сполето, Франциск повернувся в Ассизі, полишив своє багате екстравагантне вбрання (раніше його називали «королем ассизької молоді»), став жити в молитві й покуті. Почувши голос «Відбудуй Мою Церкву», зрозумів цей заклик буквально – всім відомі його старання відбудувати Порціункулу, так само як і сварка з батьком, який вирішив «вжити суворих заходів» і публічно позбавити сина спадку за його дурнувату жебрачу поведінку. Саме тоді Франциск зняв із себе весь одяг, щоб не мати на собі нічого, що належало би земному батькові, і сказав: «Якщо земний батько мене зрікся, то тепер я маю право Тебе, Боже, звати своїм Отцем». 

Франциск не хотів бути у своєму життєвому виборі черговим єретиком, який якось там собі зрозумів Слово Боже, сам для себе його витлумачив і заснував нову спільноту, протиставившись «не такій» Церкві. Навіть якщо вона справді була багато в чому «не така», пишна, вгодована, роззолочена і далека від євангельської бідності. Усвідомивши своє покликання 1208 року, він одразу ж подався до Папи Римського просити затвердження нової спільноти. Отримав його 1209 року від Інокентія ІІІ. Вибирався на різні місії (до Сирії, на Схід, але невдало), був навіть у Єгипті, де проповідував султанові, а той йому дав дозвіл відвідати місця, пов’язані з життям Господа Ісуса – тоді Палестина належала арабам-мусульманам. 

Святий Франциск – знову ж таки, ненароком – став «родоначальником яселок», влаштувавши на Різдво 1223 року виставу зі справжніми волом, ослом і немовлям на сіні. Все це дуже мило і навіть певною мірою весело, а от наступного року, 14 вересня, Христос сам об’явився Францискові, даючи йому стигмати… 

Участь у Страстях Христових завжди нелегка. До того ж Франциск не був надміцного здоров’я, а сам сильно постив і покутував. Тільки два роки він носив стигмати. 

Помер 3 жовтня 1226 року, а за два роки вже був канонізований. 

Зображається у францисканському коричневому хабіті, часто оточений птахами. 

Джерело:   КРЕДО

Немає коментарів:

Дописати коментар