ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 12 серпня 2013 р.

12.08.2013р. Б. / Коли ти бачив брата - ти бачив Бога

Роби те, що можеш, із тим, що маєш, і там де ти є! Така праця - найефективніша, добре відчутна. Бо від тебе ніхто не вимагатиме понад. Всього лише дай, що можеш! Але дай небайдуже… Дай, засвідчуючи прихильність, і власне бажання дати. Лише тоді це безкорисливо, щиро і з любові… Лише так воно, насправді, потрібне людям.

"Одна людина має право дивитися на іншу з висока тільки тоді, коли вона допомагає їй підвестись". Св. О. Піо.

Здійснення людиною свого покликання творити добро власними руками – це покликання реальне, це місія, служіння і вічна праця над собою… Це справа передчасного «гонорару». Винагорода, яку не обов’язково уздріти вже у раю, а тут, на землі, служачи іншим.

Це справа всього життя – вчитися жити для інших. "Веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі" (Рим 12, 12). Можливо для когось ці слова невідомі? Можливо ніхто й гадки не має про те, що так справді можна жити? Жити і витривати? Вірити, що «і я маю значимість, і я також маю що дати світові»?  І хто може відати, що саме Ти і саме Тій людині маєш дати шанс це відчути? Самотужки ми цього не осягаємо і не творимо, бо творить Бог, але як творить? Через нас… Яка це достойність – йти до когось від імені Бога. А особливо йти до тих «гірших», нещасного «хворого соціуму», відкинутого здоровим суспільством. Але я не скажу, що щасливим суспільством... Бо не є щасливе те суспільство, яке ділить людей на категорії, а потім цурається.

Роби те, що можеш, із тим, що маєш, і там де ти є! Така праця  - найефективніша, добре відчутна. Бо від тебе ніхто не вимагатиме понад. Всього лише дай, що можеш! Але дай небайдуже… Дай, засвідчуючи прихильність, і власне бажання дати. Лише тоді це безкорисливо, щиро і з любові… Лише так воно, насправді, потрібне людям.

Дати – не є формою матеріальності. Не так трактуйте! Одуховнюйте цей процес -  «дати щось і комусь». Дайте словом, дайте ділом, дайте молитвою! Зубожілим людям це більше потрібно!
«Сміле слово – то наші гармати. Світлі вчинки – то наші мечі», - казав Павло Грабовський.

Це нашим кредом мало би бути, бодай час від часу. Це мало би бути нашою ініціативою. Добра нагода застановитись над питанням: «як я відстоюю свої права, як бороню й права інших, а особливо тих, які не знають любові?». І коли мене попросять пройти з тим відкинутим і побитим життям милю, чи пройду я з ним дві?

«Рятуй тих, що на смерть тягнені, і від засуджених на страту, не відступай» (Прип 24, 10).
«Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть» (Рим, 12, 15).

Ось це справжня цінність життя, крізь тріумфи і трафунки – жити не тільки для себе, але й для інших. Що своїм ентузіазмом і вірою ти преображаєш не лише себе, але й тих, хто поруч і хто ще поруч тебе стоятиме. І це дійсно куди цінніше, ніж заслужені звання і грамоти за якусь технічну справу. Бо це лише технічна справа, а духовна – вона безцінна, і тому куди значніша.

Анастасія Колосовська

Фото: hecallsme-love.tumblr.com

Джерело:   ОРАНТА

Немає коментарів:

Дописати коментар