ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 17 липня 2013 р.

17.07.2013р. Б. / Чому в минулому Церква схвалювала тортури?

ПИТАННЯ: Чому в минулому Церква схвалювала тортури, хоча сьогодні Катехизм Католицької Церкви їх засуджує? Чи може статися, що в майбутньому Учительство Церкви знову визнає неприпустимим те, що сьогодні допустимо, і навпаки?

ВІДПОВІДЬ: Тортури визнав допустимими Папа Інокентій IV 1252 року незважаючи на те, що його попередник Ніколо I ще 886 року заявив, що тортури суперечать кожному людському і Божественному закону.

Інокентій IV мав на увазі допустимість тортур у буллі «Ad extirpanda», яка говорить: «Влада або настоятель повинні примушувати, не доводячи до каліцтв або ризику смерті, всіх схоплених єретиків, як справжніх злодіїв і душевбивців, розкрадачів Таїнств Бога та християнської віри для того, щоб вони відкрито зізнавалися у власних помилках і викривали інших відомих їм єретиків і про їхнє майно, кредиторів, скупників, захисників, − так само, як примушують злодіїв і розкрадачів земних благ викривати спільників і признаватися в скоєних злодіяннях».

Як ми бачимо, йдеться про інструмент, який вже давно вважався припустимим у цивільній сфері: тортури застосовували, згідно з цитати, для «примусу злодіїв і розкрадачів земних благ для того, щоб вони викривали спільників і зізнавалися в скоєних злодіяннях».

Церква прагнула самостійно захистити себе від єресі, не дозволяючи світській владі придушувати себе силою своїх ресурсів. Цивільний трибунал не мав компетенції для засудження єретиків і, звичайно, не міг забезпечити захист підозрюваних осіб. Крім того, Папа усвідомлював, що світська влада могла застосовувати тортури проти невинних, які були неугодні цій владі: це можна порівняти з сумно відомим «законом про богохульство», який донині використовують у Пакистані як прикриття для помсти.

Безумовно, сьогодні ми не можемо не стверджувати, що визнання тортур було помилкою. Але в ту епоху, в Середні віки, тортури розглядали інакше. І оскільки Церква мала також земну владу, вона використовувала те, що будь-яка світська влада споконвіку вважала допустимим.

У кожному разі буллу Інокентія IV не можна зараховувати до Учительства Церкви: вона є адміністративно-правовим актом. Предмет булли не має стосунку до питання про допустимість тортур як таких і їхньої моральної оцінки. У документі йдеться про застосування тортури в допитах, що стосуються помилок у вірі. Менталітет тієї епохи, коли відроджувалося римське право, передбачав тортури, не вважаючи їх аморальними.

Таким чином, ми не маємо тут справи зі зміною Учительства Церкви. «Тортури, які використовують фізичне чи моральне насильство, щоб вирвати визнання, щоб покарати винних, настрашити супротивників або задовольнити свою ненависть, суперечать повазі до особи та людської гідності, − свідчить Катехизм Католицької Церкви. – У минулому законні влади зазвичай застосовували жорстокі методи для підтримки закону і порядку, часто при відсутності будь-якого протесту з боку пастирів Церкви, які у власних трибуналах застосовували положення римського права щодо катувань. Поряд з цими сумними фактами, однак, Церква завжди проповідувала борг милосердя і співчуття; вона забороняла духовенству проливати кров. Останнім часом стало зрозуміло, що використання цих жорстоких методів непотрібне для підтримання громадського порядку і порушує законні права людини. Навпаки, воно призводить до найгіршої деградації. Треба домагатися зникнення таких методів. Треба молитися за жертв та їхніх катів».

За матеріалами http://ru.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар