ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 23 червня 2013 р.

23.06.2013р. Б. / Зіслання Святого Духа. П`ятидесятниця

Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

Про ікону

У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще „багато” що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: „Дух істини... наведе вас на всю правду” (Йо. 16, 13).

Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.

Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Ду­ха. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо – це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв – шум вітру – неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посеред­ньо – у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо во­ни, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вог­ненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, во­гонь очищує та гріє, отже, вог­ненні язики – це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'я­вився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер – у вогненних язиках.

Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.

Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.

У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В прос­тертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.

Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.

Тропар та кондак

Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.

Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Діяння святих апостолів 2, 1-11

В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?

Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12

Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він — Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я — світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.

Проповідь

У світі постійно відбуваються зміни. Про усе, що відбувається ми не можемо знати. Нам відомо тільки про певні речі та зміни, що знаходяться близько нас. Такі зміни зауважуємо у наших ближніх, в природі та у собі. Ми міняємо наш життєвий стан, коли одружуємося чи виходимо заміж, міняємо також місце праці. Відбуваються внутрішні зміни моральних якостей людини, зміни у природі, тощо. І навіть те, що змінюється близько нас ми не завжди вміємо зауважити.

У своїх розмовах та навчаннях Ісус Христос неодноразово обіцяв апостолам послати Святого Духа, що мав навчити їх багатьох справ, а найбільше Божої справи – побожного життя. Апостоли залишалися у світі, щоб, керовані Святим Духом, трудилися над освяченням та спасінням людського роду. Їхнє завдання - проповідувати слово Боже, яке, знайшовши місце у душі людини, змінює її на краще. Людина своїми стараннями та силами не здібна самостійно змінити свого духовного життя на краще. А Господь завжди очікує можливості діяти у людині через Святого Духа, щоб вчинити її своїм помешканням (пор. І Кр 6,19). Спаситель прийшов у світ спасати й відшукати те, що загинуло через гріх, щоб своїм світлом та силою вчинити людину здібною жити праведно й, таким способом увійти, у мешкання Небесного Царства. Життя у цьому світі нінащо не пригодиться людині, коли вона розминеться і не здобуде вічного щастя. Тому нам потрібно навчатися жити так, як цього бажає Святий Дух, якого Ісус Христос послав апостолам і Він не перестає діяти до сьогодні у святій Церкві, тобто, в людях, що співпрацюють з ним. «А Утішитель Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Ів. 14,26).

Святий Дух нагадує нам та промовляє до нашого духа, щоб уникати всього того, що оскверняє людину. В іншому разі Він, Господь, не може залишатися у людині, коли вона дозволяє приходити злу до її серця. Бог – ревнивий і не терпить жодного бруду. «Не можете ви служити Господеві і чужим богам, бо Він - Святий Бог, Бог ревнивий... Як покинете Господа й служитимете богам чужоземним – він відвернеться від вас, і після того, як був до вас добрий, наведе на вас лихо й вигубить вас» (Іс. Н 24,19-20). Ісус Христос попереджав, що не можна одночасно служити Богові та мамоні. Такого служіння не існує. Це людина може себе потішати й думати, що вона служить Богові, коли ніби молиться до Нього, складаючи руки, а разом з тим поповнює грішні вчинки. За кожною людиною стоїть вибір: служити Господеві, через любов, або божкам – вчиняючи гріхи., Господь опускає, особу що прихиляється до гріхів, і тільки через щире покаяння, простивши людині прогрішення, він знову повернеться до чистого серця та чистої душі. Коли людина намагається прозрівати, тобто, наладнати своє життя із Богом, це означає, що вона дозволяє Святому Духові діяти у ній. В іншому випадку, Господь не буде втручатися у життя людини, що віддалася в руки ворога Божого і служить противникові.

Святий Дух старається показати людині її безглузде життя, але вибір покинути його та перепросити Бога завжди залишається за дією людини. Слід пам'ятати, що Господь відчиняє нам духовні очі та пропонує поєднання з ним. Праведний Симеон не знав про прихід Спасителя та зустріч з ним, лише: «Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк 2,26). Святий Дух усилено трудиться над тим, щоб допомагати нам в освячені та спасінні нашої душі.

Апостоли з Матір'ю Божою зібралися на молитву й однодушно тривали у ній так, як їм вказав сам Христос. У вказаний день почули шум, неначе подув буйного вітру, та побачили ніби вогняні язики над собою. Вони не злякалися, але відчули у собі велику зміну, про яку самі не сподівалися, хоч були свідомі що отримають Духа з висоти. Стали говорити різними мовами, не вивчаючи їх. В одну мить Святий Дух дав їм такий дар. Вийшли мужньо зі свого укриття й стали безстрашно проповідувати слово Господнє, навчаючи, зокрема, про Ісуса Христа, як Божого Сина. Зник страх в учнів Христа, а чужоземці почули звернення до них у їхній рідній мові. Їм проповідувалося діло спасіння, в якому вони почули про розп'ятого Господа, що віддав з любові до них своє життя, відчиняючи ворота Небесного Царства. Сталася велика зміна в боязливих та непевних учнях Господніх.

Людина боїться зміни. А в цьому випадку, коли Святий Дух наповнив апостолів, як ми дізналися із читання Діянь, відбулося щось неймовірного: шум, ніби віяння вітру та язики, немов вогонь. Святий Дух приносить зміну до людини, бо випалює усе негідне, гидке та грішне у її душі. Святий вітер трощить усе, що йому не подобається, розкидає та ламає усякі грішні прив'язання, очищує душу, вчиняє її світлою, прозорою та здібною спілкуватися з Богом. Особа спілкується з Ним зі страхом, але це така боязнь, що обертається для людини премудрістю, освяченням та спасінням. Мудрець потверджує: «Страх Господній – то ненависть до зла» (Прип 8,13); «Страх Господній – то слава й честь, веселощі й вінок раювання» (Сир 1,11).

Любімо нашого Бога-Творця, Любов та Світло. Він усюди є, усе наповнює добром, любов'ю, миром та спокоєм. Прислуховуймося до Святого Духа, який промовляє до нас через Святе Писання, внутрішні натхнення та побожні повчання святої Церкви: «Бо ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога» (2 Пт 1,21). Прийди до нас, Святий Душе! Повій у наше серце та загрій нашого холодного духа святим вогнем Своєї любові. Амінь.

+Владика Ігор (Возьняк)


Отець Церкви про празник

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом — приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.

Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє — до лева, четверте — до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева — царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.

Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...

Із творів Св. Антонія Великого

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону Зіслання Св. Духа.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар