ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 1 січня 2013 р.

01.01.2013р. Б. / Чи є в нашої цивілізації шанс на виживання?


Минулого тижня більшість християн відсвяткували Різдво Христове. Насправді, 25 січня Різдво Христове святкують не тільки римо-католики, його святкує більшість православних, протестанти (які Різдво святкують) та греко-католики Заходу. Фактично 7 січня Різдво святкують греко-католики України, Сербська православна церква, Московська православна церква, церкви, які виникли в Україні розколом московського православ’я та сектанти старостильники на Заході.
 
У Ватикані цього року Різдво пройшло під знаком папського заклику до миру в світі. У традиційному привітанні «Місту і світу» (Urbi et orbi) Святіший Отець побажав миру для регіонів, охоплених конфліктами, наголосивши, що мир й істина (правда) взаємно пов’язані: «Правда з землі зійшла, несучи любов, справедливість і мир». Істина і справедливість не є продуктами миру, як це прагне тлумачити сучасна цивілізація. А цілком навпаки: істина і справедливість є необхідними передумовами тривкого миру. А вони є нереальним при відсутності Того, Хто є сама Любов, Істина і Справедливість.
 
Саме про те, що тільки Христос є правдивим Миром, Папа наголосив в часі Святвечірніх чувань в соборі св. Перта у Римі. І проблема сучасного світу полягає властиво у трагізмі слів св. Івана, які стосуються Христового приходу на цей світ: «Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли» (див. Ів 1, 11). Фактично Святіший Отець вказав на саму суть проблеми нашої цивілізації – відсутність Бога у повсякденному житті. Наша цивілізація старається витурити Бога з усюд: з дитячих садків, зі шкіл, з усіх установ, зі своїх законів та звичаїв. Навіть ті, хто себе називає християнами часто живуть і діють так, ніби Бога не існує. Ми, як цивілізація, відкидаючи Бога, самі себе прирікаємо на стан перманентних конфліктів і криз.
 
Цікаво відзначити, що чи не найбільшою трагедією нашої цивілізації, одним з основних інструментів, яким запущено її самознищення є підривання устоїв сім’ї. Це вже не є просто «нападом на Церкву», «нападом на християнство» - це просто таки напад на саму суть людського суспільства.
 
В часі Христа в землі Ізраїльській стикнулися два народи, два світи – Ізраїльтяни і Римляни. Одні стогнали під ярмом, не тільки в країнах діаспори, але й у власній Батьківщині Ізраїльтяни були предметом презирства і ненависті. Слабкий народ, який не мав впливу навіть на власну політичну долю. Інші – Римляни, створили небачене царство, створили досконалу юридичну систему, досконалі шляхи комунікації. Одні, хоч і розпорошені по цілому світі, переслідувані й гнані, вижили. І не просто вижили, вернули собі свою Батьківщину. Інші щезли з історичної арени.
 
Багато є причин такого розвитку подій. Але однією з вирішальних причин такої різної історичної долі є різна історична доля сім’ї в Римлян й Ізраїльтян. В часі перед приходом Христа римська сім’я як така практично вже не існувала. У Римі слово «univira», яким означали жінку, яка всього один раз вийшла заміж і залишилась до кінця вірна чоловікові, стало синонімом відсталості, мракобісся. Як патриційські, так і плебейські сім’ї заледве взагалі мали потомство і максимально одну дитину. Гомосексуалізм перестав бути чимось ганебним, а став ознакою цивілізованості. Оргії, блуд, насильство стали нормою поведінки. І Рим, навіть прийнявши християнство, уже не зміг вилізти з демографічної і моральної ями, в яку сам вліз.
 
Ізраїльська сім’я ж, збудована на слові Божому, була і є до сьогоднішнього дня центром і осердям суспільного та релігійного життя Ізраїльтян. Діти для них не тягар, не прокляття, а дар Всемогутнього. І не в останню чергу, саме завдячуючи такому відношенню до сім’ї, до певної міри сакралізацією сімейних устоїв Ізраїль вистояв і серед найтяжчих переслідувань.
 
Наша цивілізація так наче б  прагне повторити долю Риму. Ми вже зараз перевершили його. В Римі ніколи не було юридично введено гомосексуальний «шлюб», Рим ніколи не узаконив аборт, як «право» жінки розпоряджатися власним тілом. Але Рим  впав, знищивши себе самого. Наскільки ж більші шанси впасти у нашої цивілізації…
 
Виглядає усе без просвітку.
 
Але вихід з цього зачарованого кола є і Папа вказав на нього: «Сьогодні Бог не належить до нагальної реальності. Божі справи, так ми собі гадаємо і кажемо, можуть зачекати. І все ж Він є найважливішою реальністю, Він – Єдиний, хто в кінцевому підсумку є дійсно важливим. Чому також і ми не можемо перейнятися тою цікавістю, аби побачити зблизька і пізнати те, що сказав нам Бог? Молімося до Нього, щоби свята цікавість і свята радість пастухів торкнулися в цій годині також і нас, і ходімо, отже, з радістю туди, до Вифлеєма – до Господа, який також і сьогодні знову приходить до нас.»


о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар