ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 30 жовтня 2012 р.

30.10.2012р. Б. / Теперішня ситуація – вигідний момент для євангелізації України


Минулий тиждень і перший день нового тижня настільки були сповненні знаковими подіями, до того ж подіями такого масштабу, кожна з яких потребувала б окремої статті, що важко би було ці новини розставити за якоюсь єрархією їхнього впливу на життя українських католиків. Тут і завершення ХІІІ Загальної Асамблеї Синоду єпископів, і дипломатичний ляп РПЦ у відносинах з Ватиканом, і вибори до Верховної Ради, і багато іншого.
 
Усі три події можуть зіграти дуже велику роль у житті Католицьких Церков України. Бо кожна з цих подій дає унікальний шанс для католиків України переоцінити свою діяльність у світлі свіжих фактів, яких не завжди в змозі надати наука та активізувати свою євангелізаційну діяльність умовах дещо сприятливіших, аніж до цього. Одним словом, теперішній історичний момент з багатьох причин є для нас, католиків України, тим, що греки називали кайросом – щасливим моментом, часом сприятливим до дій.
 
ВИБОРИ, РАДИКАЛІЗАЦІЯ, КРИЗА – КАЙРОС ДЛЯ ЄВАНГЕЛІЗАТОРІВ
 
Ну що ж, варто почати з того, що в тій чи в іншій мірі стосується кожного українця-католика, саме як громадянина України. А це вибори до Верховної Ради. Про них можна багато що писати, аналізувати, виводити якісь певні висновки. Адже кожні вибори до парламенту, більше аніж президентські, дають певний зріз духовного стану суспільства. І ці вибори, які ще тривають, і які цілком можливо матимуть зовсім непередбачувані наслідки. Уже самі їхні попередні результати дають право на виведення певних висновків.
 
Перш за все, ці вибори вкотре потвердили цивілізаційно-культурний розкол України, про який свого часу говорив містер Гантінтґтон (див. SamuelP. Huntington, 1996:207–210). Містер Гантіґтон помилився лише в одному – лінію розколу він провів практично кордонами ІІ Речі Посполитої, замість кордонами +/- І Речі Посполитої. Цей факт мав би стати цікавим не лише для представників політичних, бізнесових та наукових кіл, але рівною мірою і для католиків. Адже цей цивілізаційний розкол більше чи менше вимагає свого урахування при вибудовуванні євангелізаційних планів. Ні від кого не є секрет, що Церква впродовж усієї своєї історії, вершачи своє євангелізаційне послання, активно, часами успішніше, часами не так успішно, послуговувалась тим, що зараз модно називати інкультурацією християнської благовісті. Звісно, українські реалії вимагають багато комплекснішого підходу, оскільки цивілізаційні кордони між східним цивілізаційним блоком та західним цивілізаційним блоком, хоча чітко відображаються на картах електоральних уподобань, усе ж таки не є настільки чіткими. Насправді, взаємопроникнення – дифузія між цими двома блоками відбувається на доволі широких просторах українського центру. Тому, враховуючи існування цих двох велетенських культурно-цивілізаційних просторів, слід зважати і на дифузіоналістський антропологічний підхід (див. AlanBarnard, 2000:85–101), щоб не впасти у надмірне спрощення і не робити помилкових висновків, які здатні надзвичайно нашкодити євангелізаційній місії Церкви в Україні як такій.
 
Наступний фактом, на який українським католикам вартувало би звернути увагу, є радикалізація українського суспільства в цілому. Дві радикальні політичні сили – ВО «Свобода» та КПУ разом набрали близько 20% голосів виборців. Це практично означає, що 1/5 українського суспільства в тій чи іншій мірі підтримує радикальні політичні гасла. Для нормального суспільства – це дуже тривожний сигнал. Політичний радикалізм у суспільстві за 10% радикально налаштованих членів суспільства є ознакою серйозних соціальних, політичних та економічних проблем. Так, наприклад, зріст право радикального електорату у країнах Західної Європи має свої витоки не тільки і не стільки у тимчасових економічних негараздах, а більше у проблемах неінтеграції мусульманських мігрантів у європейські суспільства. Зріст праворадикальних настроїв європейського обивателя зумовлений відчуттям власної загроженості з боку войовничо налаштованих груп мусульманських мігрантів та безпомічності у вирішенні цієї проблеми західними урядами, які хоча й визнали провал політики мультикультуралізму, насправді її і надалі дотримуються, позбавляючи себе права на законний самозахист перед деструктивними елементами, які широко використовують європейську політику політкоректності.
 
В Україні відчутні тенденції зросту радикалізму, як правоналаштованого та і лівоналаштованого, що до певної міри зумовлено відмінністю ціннісного підходу різних цивілізаційних комплексів, а також і відмінністю історичної пам’яті Сходу та Заходу країни. Фактично останні вибори зафіксували стан перманентного конфлікту в українському суспільстві, під який тепер підведено ідеологічну складову – на Сході – комунізм, на Заході – націоналізм. Тобто два відмінні, а то й протиставлені цивілізаційні блоки, відмінна історична пам’ять, відмінності у релігійності, культурі, ціннісній шкалі, економічна криза, соціальна криза, політична криза, духовно-моральна криза, до певної мірі й криза загальноукраїнської та регіональної ідентичності – усе це ідеальний ґрунт для виникнення гострого конфлікту.
 
Але, з іншого боку, ця ситуація перманентного конфлікту, який очевидно ще довго триватиме, адже навіть у наш час швидких історичних змін, історичні процеси, зумовлені культурними чинниками, протікають доволі повільно, є просто таки кайросом (щасливим моментом) для євангелізаторів.
 
Християнська метаноя (навернення) вимагає зміни самого менталітету. Тобто особа, яка приймає християнську віру або яка активізовує своє християнське життя, успадковане від своїх предків, вимушена повністю змінити свій спосіб думання. А така зміна без особистої кризи є неможливою. Тому комплексна криза українського суспільства є золотим часом для євангелізації. Окремі протестантські деномінації та секти це дуже добре відчули, свідомо чи не свідомо. Тому динаміка зросту протестантських та сектантських громад, особливо на Сході та в Центрі України, і це практично без базової зміни цивілізаційної приналежності неофітів, мала би стати сигналом для переосмислення євангелізаційної стратегії з боку католиків обох обрядів. Варто менше звертати увагу на окрики з РПЦ, чи її інтегральної частини – УПЦ (МП), оскільки ця структура уподібнилась до пса на сіні, який ні сам не їсть, а ні інших не підпускає. Фактично на Сході і практично в Центрі країни склалася ситуація, коли більшість населення юридично є приналежними до московського православ’я, але в реальності – це практичні атеїсти, дуже далекі від основних християнських понять. Тому українським католикам варто задуматись над тим, що важливіше: християнізація більшої частини України, фактично дехристиянізованої большевицькою окупацією, а тим і закладення підвалин для побудови нормального суспільства, чи примарний екуменічний діалог з імперською структурою РПЦ.
 
ВИБОРИ ЯК МОРАЛЬНИЙ ТЕСТ
 
Масовий підкуп виборця мажоритарними кандидатами, згідно з попередніми даними, практично не мав успіхів в греко-католицькій Галичині, та в регіонах, де католики складають впливову меншину. Здається, що найпоказовішим є провал у виборчому окрузі № 123 одного пана кандидата, назвім його просто паном «Добродієм». Такого масового «добродійства», як від цього кандидата, напевне, не спостерігалося від жодного мажоритарника в Галичині. Цей пан на ліво і на право роздавав грошові допомоги, як окремим громадянам, так і організаціям, а також і релігійним громадам. Декларативне християнство цього пана тріснуло на серії передвиборчих мітингів, де деякі не зовсім завбачливі галицькі душпастирі, практично усіх християнських конфесій, жваво підтанцьовували «єдиному» кандидату, який фактично не міг не знати, що «підтанцьовувальників» очікує церковне покарання. Отже, декларований християнин, цинічно використав цих душпастирів, як куплених скоморохів. Повторюється ситуація часів пророка Амоса, коли так звана еліта роздумує мірками тодішніх ізраїльських бізнесменів:
 
«Коли мине той новий місяць, щоб нам продати хліб наш? І субота, щоб нам засіки відчинити, і, зменшивши міру й збільшивши ціну шекля, невірною вагою шахрувати?
Щоб нам купити бідолах за гроші, вбогого за пару капців, продати висівки пшеничні?» (Ам 8, 5–6).
 
Їхній кінець відомий…. Пропасть держави, ассирійське вигнання….
 
Та не спішімося занадто строго судити душпастирів, що так нерозумно попалися у сіті, вміло розставлені цинічними політтехнологами. Не варто забувати, що щирі галицькі християни не дуже поспішають складати пожертви на церковні активності, ба й більше, видусити з них копійчину на ремонт самого храму не все вдається. Тому й часто-густо священнослужителі різних конфесій вимушені жебрати пожертви у різних доброчинців і «доброчинців», і то в першу чергу, щоб забезпечити функціонування самої релігійної громади. Наперед перепрошую за не зовсім коректне порівняння, але галицькі християни часто змушують своїх же власних душпастирів уподібнюватися до тих дівчат, про яких говориться, що вони на панелі. І ці ж таки вірні потім з усієї сили звинувачують своїх же таки душпастирів за неморальність. Це серйозний сигнал для усіх галицьких християн, а в першу чергу для самого священноначалія. Для галицького суспільства прийшов час задуматися на грізними пророковими словами:
 
«Так говорить Господь: «За три переступи Ізраїля й за чотири, – я не попущу того. За те, що вони праведника продають за гроші й бідного за пару капців;
що топчуть голови вбогих у земний порох, що крутять правом тихих, що батько й син до однієї дівки ходять, щоб знеславити моє святе ім'я;
за те, що розлягаються при кожнім жертовнику на взятій у застав одежі та п'ють вино покараних гривною у домі Бога свого.
Адже то я був знищив перед ними Аморія, високого, неначе кедр ставний, та, немов дуб, сильного. Я знищив плід його зверху та його коріння знизу.
Я вивів вас із Єгипетського краю, водив вас сорок років пустинею, щоб ви посіли землю Аморія;
настановив з-поміж ваших синів пророків, і з-поміж юнаків ваших -назореїв. Хіба ж воно не так, діти Ізраїля? – слово Господнє.
Ви ж назореїв вином напували, а пророкам наказали: Не пророкуйте!
Ось я придавлю вас, як давить віз, накладений снопами.
І для моторного не буде втечі, і сильний не виявить сили, і витязь не врятує життя свого.
Ані лучник не встоїться з луком, і прудконогий не спасеться, і їздець не врятує життя свого.
Ба, й наймужніший з-між відважних утече в той день голим», – слово Господнє.» (Ам 2, 616)
 
Але, з іншого боку, галицький виборець, чиїх предків генераціями виховувала УГКЦ, який хоча і зазнав руйнівного комунізму та формального православ’я, усе ж таки зберіг залишки здорової моральності й відповідальності. Підкуп не пройшов. Не допомогли ні гроші, ні ксьондзівська «підтанцовка», ні навіть біг-борди вивішані на сільських парканах. Крихти здорового глузду та моральності галичани зберегли.
 
Та не слід втішатися плодами праці наших попередників. Вони в поті чола орали ниву Христову, щедро поливаючи її власною кров’ю. Ми мусимо щедро сіяти і прополювати цю ниву. На нас лежить відповідальність, щоб не пропустити посівної, а тим більше не їздити по ниві з пустими сівалками, переконуючи себе й інших, що ми дуже добре працюємо.
 
ЩО ГІРШЕ – ТО КРАЩЕ
 
«Кайросовості» теперішньому історичному моменту власне для українських католиків надає і суперовий ляп «міністра» закордонних справ РПЦ митрополита Іларіона Алфєєва. Московський церковний веледостойник зробив католикам України просто таки неоціненний подарунок – приписав теперішньому Папі засудження Pussy Riot.
 
Черговий акт Москви, який остудить гарячі екуменічні голови у Римській Курії, якщо не їх, то принаймні, найвужче оточення Папи-баварця надовго запам’ятає таку грубу некоректність та політичну маніпуляцію. Не слід забувати і те, що попри всі «конституційні» обмеження Папа має в Церкві монархічну власть, і його особисті переконання не можуть не впливати на «політику» Ватикану.
 
Баварія – гірська країна, і баварці дещо інакші від німецького загалу – вони гірські німці. А в горян поняття честі не на останньому місці. Звісно, Папа – зрілий християнин, він це неодноразово й довів. Але він також і баварець. А ще св. Тома Аквінець влучно ствердив, що gratiasuponitnaturam, тобто у дещо вільному перекладі – милість не діє проти природи.
 
Отож, слід очікувати іще прохолоднішого ставлення Ватикану до Москви з її постійними вибриками. Для українців-католиків, яких часто Москва намагалася зробити розмінною монетою у своїх відносинах з Ватиканом, це є чергове полегшення. Вочевидь після цього Ватикан ще менше звертатиме увагу на московські лементи стосовно «прозелітизму».
 
Можливо, звучить цинічно, але що гірші стосунки Москви і Ватикану, то краще для українських католиків.
 
НОВА ЄВАНГЕЛІЗАЦІЯ – ЧУДОВИЙ ШАНС ДЛЯ КАТОЛИКІВ УКРАЇНИ
 
Усе це відбувається на тлі посиленого розгортання нової євангелізації, інавгурованої ХІІІ Загальною Асамблеєю Синоду єпископів, яка 28 жовтня цього року завершила свою роботу в Римі, передавши перед цим кінцевий документ на затвердження Вселенському Архиєреєві. Очевидно, що після папського затвердження цей документ отримає обов’язкову силу для цілої світової Католицької Спільності. Думаю, що сміливо його можна прирівняти до постанов Вселенських Соборів. Адже представники католицького єпископату з усього світу на чолі з Вселенським Архиєреєм дадуть Церкві нові напрямні приписи стосовно Її основної місії – євангелізації, і то перш за все нової євангелізації, тобто євангелізації уже охрищених християн.
 
Для католиків України унікальність ситуації посилюється ще й тим, що Глава УГКЦ увійшов до складу комісії, яка випрацьовувала остаточний підсумковий документ ХІІІ Асамблеї. Свого часу Блаженніший Святослав Шевчук представив душпастирську стратегію Папі, яка на Святішого Отця справила дуже позитивне враження, тому, можливо, певні ідеї напрацьовані українським греко-католицьким єпископатом увійдуть до кінцевого документу ІІІ Асамблеї. Тим самим напрацювання УГКЦ стануть частиною загально католицької спадщини.
 
Отож, якщо українські католики не проґавлять свій кайрос, Католицька Церква в Україні отримає новий розмах у своїй євангелізаційній діяльності, який буде повністю інтегрований у загально католицький світовий тренд. Така інтеграція само по собі буде дуже сприятливою для українських католиків. Ймовірно, що багато католицьких фондів та благодійних організацій включать фінансування євангелізаційних проектів. Також широка загально католицька кампанія нової євангелізації надасть змогу активнішого обміну досвіду між українськими католиками і світовою Католицькою Спільністю. А це в свою чергу дозволить католикам України збагачуватися досвідом католиків інших країн та ще більше відчути власну притіловленість до Католицької Церкви.
 
Така кампанія мала би, вочевидь, поглибити співпрацю між католицькими Церквами в Україні, змусити їх вийти зі своїх партикулярних інтересів та забути про будь-які непорозуміння заради спільної мети – євангелізації українського суспільства та нової євангелізації уже охрещених католиків.
 
 
Нова євангелізація, за словами Папи, стосується всієї Церкви. Насамперед, звичайного душпастирства, «яке повинно дедалі більше надихатися полум’ям Святого Духа, щоб запалювати серця вірних, які беруть регулярну зустріч в житті громади». У цьому контексті Святіший Отець окремо наголосив на душпастирських напрямних, що зродилися під час Синоду.
 
Зокрема, на важливості доброго приготування до Святих Тайн християнського втаємничення – Хрищення, Миропомазання та Євхаристії. Наголошено також на важливості Покаяння. «Саме через цей сакраментальний шлях проходить Господнє покликання до святості, звернене до всіх», – пояснив Бенедикт XVI, додаючи, що саме святі є справжніми здійснювачами євангелізації, адже промовляють «мовою, зрозумілою для всіх» – прикладом життя та ділами милосердя.
 
По-друге, – вів далі Папа, – нова євангелізація тісно пов’язана з місією серед ще неохрищених, тому що Церква має обов’язок звіщати спасіння людям, які ще не пізнали Христа. А оскільки явища глобалізації та міграції переміщують народи, то обов’язок звіщення Божого слова стосується і регіонів з давньою християнською традицією. «Усі люди мають право пізнати Ісуса Христа та Його Євангеліє, а з цим пов’язані обов’язки християн, всіх християн – духовенства, чернецтва та мирян –звіщати Добру Новину», – наголосив Бенедикт XVI.
 
Третій аспект нової Євангелізації стосується охрищених, які не живуть вимогами, що випливають з Хрищення. Церква повинна допомогти їм знову зустріти Ісуса Христа, наново відкрити радість віри та повернутися до релігійних практик у громаді вірних. «Крім традиційних завжди дійсних душпастирських методів, – зазначив Папа, – Церква намагається застосовувати нові методи, розробляючи нові мови, відповідні до різних культур світу». І в різних кінцях світу Церква вже розпочала цей шлях душпастирської винахідливості, щоб наблизити людей до Бога.
 
Ці широкомасштабні перетворення і переформатування католицької місії у цілому світі, можливо, в кінцевому результаті призведуть до значних переформатувань західного християнського цивілізаційного кола. І такі сподівання не є безпідставними.
 
Фактично сьогоднішня цивілізація зайшла у фазу, коли релігійне переформатування її основ найближчим часом стане її основною потребою. Епоха постмодернізму уже добігає до свого кінця. Її релятивізм, секуляризм, мультикультуралізм, політкоректність, крайній індивідуалізм, заперечення усього, що здобуто у минулому нашою ж таки цивілізацією, та спроба витворення якогось утопічного «вселюдства» так і не оправдалася.
 
Дехто уже говорить про плавне перетікання постмодернізму у постгуманізм, але таке перетікання, пропри його велику ймовірність, потребує значного переформатування усього суспільного організму не лише західних суспільств. І тут повстає питання задоволення основних потреб людини за релігійністю.
 
З іншого боку, є ті, хто твердить про настання нових часів нового середньовіччя, які викличуть повернення до релігійної ортодоксії, не обов’язково християнської. І тут знову ж таки повстає питання цивілізаційного релігійного вибору.
 
Постхристиянство залишилось недолугою мрією ліберально налаштованих мислителів, дотеперішній розвиток цивілізації ясно показав, що постхристиянство можливе тільки в двох кінцевих формах – чистий атеїзм, або чистий сатанізм, усе решта є тільки перехідними станом до цих двох кінцевих форм постхристиянства.
 
Нова євангелізація дозволить людині сучасності поглянути на християнство під іншим кутом. Адже готовність Католицької Церкви до інкультурації у цивілізаційний простір цивілізації, яка є зараз у кризі, відкриє нові, не відомі до цього горизонти самого Євангелія Христового. Розуміння того, що євангельський месидж не є обмежений тільки для якогось певного культурного кола, а має своїм адресатом усі людські культури, почало переважати у всесвітній Католицькій Спільності. Aggiornamento блаженного Папи Івана ХХІІІ та ІІ Ватиканського Собору, через реєвангелізацію блаженного Папи Івана Павла ІІ, плавно перейшло в інкультурацію Євангелії та нову євангелізацію Папи Бенедикта ХVІ і Синоду єпископів.
 
Але нова євангелізація не є якоюсь чарівною паличкою, чиїм помахом світ і Церква зміняться на краще. Перед нами роки клопіткої євангелізаційної праці. І в цій праці католики України не є якимось маленьким гвинтиком чи коліщатком. Католики України – передовий загін нової євангелізації, хочемо ми цього чи ні.
 
Ми живемо у суспільстві, яке ще досі не зуміло справитись з наслідками большевицького атеїзму. Ми живемо на стику тектонічних плит східної та західної християнських цивілізацій. І тому саме на нас самим Божим Провидінням покладена місія бути передовим загоном християнства, яке зберігає єдність перших століть християнської Церкви на його фактично східних рубежах в Європі. І від виконання чи не виконання цієї місії залежить і доля нашого народу. Бо побудова суспільства не на християнському фундаменті лише вродить крах нашого народу, а очевидні знаки грядущого краху, якщо нічого кардинально не зміниться, уже цілком видно неозброєним оком. Тому ми, українські католики, мусимо відкинути усякі дитячі та підліткові вибрики і серйозно приступити до виконання цієї своєї місії. Інакше просто зруйнуємо той план, який Бог має для нас.

ЛІТЕРАТУРА:

Barnard Alen, "History and Theory in Anthropology", Cambridge University Press, 2000

Huntington Samuel P., "The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order", 1996

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар