ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 15 вересня 2012 р.

15.09.2012р. Б. / Пресвятої Діви Марії Страждальної


Римо-катол.: 15 вересня (обов’язковий спомин)

Знаний нам сьогодні спомин формувався довгі століття. Підставою для культу Матері Божої Страждальної були, вочевидь, слова з Євангелія від Луки (2,35), сказані старцем Симеоном до Марії про меч, який прошиє Її душу, а також – очевидне співстраждання Матері, яка стояла під хрестом Сина.
 
Страждання Діви Марії згадувалося у Церкві попередніх століть двічі: у п’ятницю перед Вербною неділею та 15 вересня, коли відзначалося спомин Семи Скорбот Пресвятої Богородиці.
 
Перше свято має цілком виразну еклезіологічну генезу. Воно постало 1423 року в Німеччині, у Кельнській дієцезії, і мало назву «Співстраждання Марії для винагородження за беззаконня, скоєні гуситами в католицьких храмах». Цілком очевидна теологія як участі Марії у стражданнях Христа – співвіднесених зі стражданнями Його Церкви, відповідно до того, як Він сам ототожнював себе з Церквою (пор. Діян 9,5), – так і суто католицьке розуміння молитовного заступництва, яке ми звертаємо до Бога через Марію. Спершу цей день відзначався у п’ятницю після Третьої Великодньої неділі, а 1727 року папа Бенедикт ХІІІ поширив його на всю Церкву (вже не з приводу гуситів) і переніс на п’ятницю перед Вербною неділею.
 
Паралельно (починаючи з 1667 року) в Церкві став ширитися побожний рух, який мав не так христологічний та еклезіологічний аспект, як радше аспект суто історичний: спомину подій у житті Матері Божої, які можна було співвіднести з отим згаданим у св.Луки «мечем». Цей рух сформувався завдяки сервітам, хоча певною мірою існував ще раніше, базуючись на побожності вшанування «сімох мечей»: пророцтво Симеона (Лк 2,34-45); втеча до Єгипту (Мт 2,13-14); загублення Ісуса (Лк 2,43-45); зустріч із Ним на Хресній Дорозі; розп’яття і смерть Ісуса (Мт 27,32-50 і пар.); зняття Ісуса з хреста (Мк 15, 42-47 і пар.); покладення Ісуса до гробу (Мт 27,57-61 і паралельні місця).
 
Папа Пій VII поширив цей рух 1814 року на всю Церкву, а день свята призначив на третю неділю вересня. Папа св.Пій Х визначив для нього день 15 вересня – оскільки страждання Марії нерозривно поєднані з відкупительними стражданнями Христа Господа. Пособорна календарна реформа скасувала марійне свято з п’ятниці веред вербною неділею та понизила ранг свята Матері Божої Страждальної, зводячи його до рівня спомину, причому необов’язкового. Вочевидь після тих століть, коли вшанування Пресвятої Богородиці в Католицькій Церкві було величезне, маємо певний «зворотний хід історичного маятника», пов’язаний також і з цілком виразним прагненням пособорної Церкви до певного «притишення» марійної побожності заради того, щоб менше викликати спротиву у протестантів, щодо яких ставлення Церкви змінювалося.
 
Християнська іконографія зазвичай представляє Матір Божу Страждальну трьома способами. Найбільш давні зображення показують Марію під хрестом Ісуса, пізніші (починаючи з XIV ст.) – як П’єту, тобто Матір, яка тримає на руках тіло свого Сина, знятого з хреста. В ті само часи з’явилися й зображення Марії з мечем, який прошиває Її груди або серце. Потім цих мечів стало більше, включно по згадані сім.
 
До теології співстраждання Марії сходяться корені руху Родини Матері Божої Страждальної – домініканської спільноти, яка об’єднує в молитві людей хворих, фізично неповносправних та здорових. Мета руху, який від 1990 року є інституційною частиною Домініканської родини в Польщі, – надати змогу людям з обмеженими можливостями жити насправді глибоким внутрішнім життям, аж до богопосвяченості.

Серед найвідоміших санктуаріїв Матері Божої Страждальної – базиліка у Ліхені, Польща.

Джерела: CREDO


Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар