ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 6 липня 2012 р.

06.07.2012р. Б. / Чому католики праві?

На інтернет-сторінці агенції Zenit вміщено огляд авторства о.Джона Флінна LC, присвячений книжці канадського католика-конвертита на захист католицизму.
 
Стійкий «антикатолицизм» – це, можливо, одне з останніх упереджень, вельми поширених у сучасному «цивілізованому суспільстві», але канадський письменник і журналіст Майкл Корен не збирається з цим миритися. Нещодавно у видавництві МакКлелланда і Стюарта вийшла друком його книжка під назвою «Чому католики праві?» У ній розглянуто найпоширеніші звинувачення на адресу Католицької Церкви.
 
Корен народився у невіруючій сім’ї, його батько був єврей. Майкл свідомо навернувся на католицизм у віці 20 з лишком років. Його єврейське походження допомагало йому робити кар’єру, а ось навернення на католицизм коштувало йому двох місць праці та відмови у співпраці з боку численних ЗМІ. Про це Майкл Корен сам написав у вступі. А почав він свою книжку з теми, про яку, за його власними словами, і не хотів, і не повинен був писати: з «педофільського скандалу», в який виявилося вплутане католицьке духовенство.
 
Корен визнав, що своїми діями ці люди завдали величезної шкоди душам багатьох людей, але разом з тим відзначив, що чимала частина критики на адресу католицького кліру була безпідставною. Такі зловживання зовсім не специфічні для католицизму. Критики, які намагаються вивести випадки сексуальних зловживань з учення, проповідуваного Католицькою Церквою або зі способу життя її духовенства, не враховують того факту, що схожі явища стаються і в інших Церквах та релігіях, до того ж у значно більшому масштабі. А внаслідок уроків, винесених із цього скандалу, Католицька Церква нині перетворилася на одне із найбезпечніших місць для молодих людей. Отже, «сексуальний скандал», у який були втягнуті католицькі клірики, може дати привід для засудження окремих людей, але не Церкви як такої, – підсумовує автор.
 
У другому розділі свого твору Майкл Корен розглядає такі питання, як хрестові походи та інквізиція. Так, у цих сферах Церква не завжди діяла найкращим чином; однак як на ті часи, то вона діяла достатньо етично і в принципі була силою добра, – стверджує автор. Роздумуючи про хрестові походи, він насамперед відзначає те, що Свята Земля колись була повністю християнською територією, а вже потім її завоювали мусульмани. Хрестові походи зовсім не були вираженням імперіалістичних і колоніалістських прагнень; вони не затівалися заради експлуатації та пограбувань. Навпаки, чимало шляхетних родин зубожіли, споряджаючи в хрестові походи своїх батьків та синів разом з їхнім почтом. Сучасні наукові дослідження спростовують також і ту думку, що більшість учасників хрестових походів були вихідцями з бідних сімей, які вирушали на війну заради наживи. Насправді хрестоносці були «вершками» середньовічного «благородного суспільства».
 
На завойованих хрестоносцями територіях мусульманське населення могло продовжувати нормальне життя. Навіть серйозних спроб навернути їх у християнство не затівалося. Так, хрестові походи не були великим досягненням історії християнства, але, в той самий час, не варто робити з них карикатуру, за яку Заходові доводиться постійно каятися і в якій знаходить своє виправдання паранойя ісламських радикалістів, – підсумовує Корен.
 
Переходячи до питання інквізиції, він відзначає, що початкова мета цієї інституції – боротися з помилками у вірі та єресями, сприяти поверненню в лоно Церкви людей, які потрапили під згубний вплив. Під час інквізиторських розслідувань, бувало, використовувалися катування, але їх виконавцями були виключно світські власті. Потрібно також взяти до уваги, що в трибуналах інквізиції катування застосовувалися не більше, а менше, ніж у світських судах тих часів. Більше за все викликає критичні нарікання іспанська інквізиція. Принагідно Корен ставить питання, чому від уваги «прогресивної громадськості» постійно вислизає геноцид, влаштований католикам в Англії за Генріха VIII та Єлизавети І, так само як і катування, застосовувані щодо них. Що ж стосується іспанської інквізиції, то римські папи спершу її підтримували, але вона дуже швидко перетворилася виключно на виконавчо-каральний орган іспанської монархії. Справа полягала в тому, що після остаточного розгрому мусульманських халіфатів на Піренейському півострові Іспанія отримала у спадок чимало ісламського та єврейського населення. Багато мусульман і юдеїв наверталися на католицизм, і були щирі навернення, але не бракувало й таких, кого приваблювали виключно економічні та політичні вигоди. Ось інквізиція і зайнялася з’ясуванням підстав навернення. При цьому, звісно, виникли зловживання. Іспанія не була ідеальним суспільством, зате цій країні вдалось уникнути кривавої громадянської війни на релігійному тлі, подібної до тих, які потрясали інші європейські країни в епоху Реформації. Взагалі тема іспанської інквізиції не привертала до себе особливої уваги аж до середини ХІХ століття, коли антиклерикальні автори реанімували її, щоб використати у своїй кампанії проти Католицької Церкви, – пише Корен.
 
Ще одна улюблена тема для критиків Церкви – її багатство. «Адже Церква просто купається в грошах у той час, як півсвіту голодує», – цитує антиклерикалів Майкл Корен. Так, багато безцінних творів мистецтва зберігаються у Ватиканських музеях (між іншим, відкритих для широкої публіки). Церква збирала ці твори упродовж цілих століть і нині береже їх як дорогоцінний спадок усього людства. То що, хіба потрібно ці скарби продати, а отримані кошти розподілити між потребуючими? – запитує автор. Але така акція мала б одноразовий характер і становища нужденних не виправила б серйозно, а ось людство позбулось би свого великого художнього спадку, яке осіло б у приватних колекціях, переважно закритих для відвідувачів. А хіба Католицька Церква не будує лікарень, шкіл, притулків і домів престарілих, хіба не утримує чимало інших подібних закладів? – відзначає Корен. Хіба не проводить ця Церква величезної харитативної роботи в усіх регіонах Земної кулі?
 
Є у книжці Майкла Корена й розділ, присвячений сучасній позиції Католицької Церкви стосовно біоетики та сексуальності, через що вона постійно перебуває під вогнем критики. Абсолютна заборона Церкви на аборти й контрацепцію відповідає моральним цінностям, основоположним правам людини та підтверджується сучасними науковими дослідженнями. Ембріон – це окрема людська істота з моменту зачаття, і як такий він має право на життя. А деякі світські ЗМІ зображають активістів пролайфу, борців за права ненароджених, як крайніх фанатиків. Сучасне суспільство вважає себе дуже прогресивним і терпимим, а між тим воно відмовляє у праві на життя інвалідам у материнських утробах і навіть уже народженим інвалідам, допускаючи для них евтаназію. Що ж стосується заперечень Церкви проти використання ембріональних стволових клітин (через що противники звинувачують її у заваді науковому прогресові у сфері лікування тяжких захворювань), то ефективність саме такого лікування ніким і нічим на сьогодні не доведена. Зате доведено ефективність лікування стволовими клітинами дорослих людей, проти використання яких Католицька Церква не заперечує.
 
ЗМІ розгорнули кампанію дискредитації Католицької Церкви та Бенедикта XVI особисто за їхнє негативне ставлення до використання презервативів у контексті спроб упоратися з ширенням епідемії СНІДу. Але й це звинувачення несправедливе, вважає Корен. Церква ще кілька десятиріч тому попереджала, що доступність для суспільства презервативів та інших протизачаткових засобів матиме якнайгірші наслідки. Й хіба так не сталося? Всюди, де контрацептиви отримали «зелене світло», разом із цим зафіксовано зростання захворювань, що передаються статевим шляхом, зростання кількості абортів, розлучень, сімейних конфліктів. Сексуальні стосунки розглядаються нині як простий фізіологічний акт, а не як вираження любові двох осіб. Що ж до Африки, де загроза поширення СНІДу найбільш відчутна, то програми з пропаганди презервативів тут були проваджені нецерковними організаціями й епідемію не зупинили. А ось програми, базовані на подружній вірності та стриманості, довели свою ефективність.
 
Майкл Корен піднімає у своїй книжці ще й багато інших аспектів діяльності Католицької Церкви, які стають об’єктами необґрунтованих нападок, часто обумовлених простим невіглаством та некомпетентністю. Ця книжка буде вельми корисна тим «сучасним апологетам», хто щиро прагне захистити свою Церкву від атак, що повторюються.

Джерела: CREDO

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар