ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 17 квітня 2012 р.

17.04.2012р. Б. / «Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - Блаженніший Святослав (Шевчук)


«Приємно бачити як Патріарший собор із дня в день, із року в рік оживає, наповнюючись людьми, які знаходять тут джерело вічного життя, що його подає Христос. Будівництво нашого собору є символом розбудови нового Єрусалиму і сяяння Божої слави. Цей собор ще засіяє у своїй красі і повноті», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, у після євангельській проповіді Світлого понеділка, 16 квітня 2012 року, який є днем престольного празника Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.
 
Крім того, Предстоятель Церкви разом з усіма присутніми на святковій пасхальній Літургії Світлого понеділка застановлявся над словами, які виголосив тут його попередник Блаженніший Любомир (Гузар) 2004 року з нагоди перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва. На думку Першоієрарха Церкви це слово має символічну назву «Один Божий народ у краї на Київських горах…». «Сьогодні я би хотів роздумати над темою особливо актуальною для нас цьогоріч, а саме над частиною слова Блаженнішого Любомира, яка має назву  «Від державного підпорядкування до суспільного служіння (див. додаток, - ред.). Нам важливо зрозуміти, що основним елементом служіння колись єдиної Київської Церкви народові була свобода від державного тиску. У цьому Пасхальному руслі нам потрібно прямувати до повної свободи Церкви у нашій державі», - сказав він.
 
За його словами, єпископ – емерит, дав два рецепти такої церковної свободи: плекати братерські стосунки з іншими гілками київського християнства, «з нашими братами і сестрами із православних церков, з якими ми готові одним серцем і єдиними устами послужити своєму народу»; розвивати в цивілізований спосіб стосунки із державою. «Тоді ми отримаємо необхідну свободу, щоби звільнитися від суперництва із державою і не підпасти під певний тиск у нашій країні», - додав він.
 
«Київ, відповідно до церковної традиції ми називаємо Новим Єрусалимом. Фраза «Слава Господня на Тобі возсіяла», була сказана апостолом Андрієм на Київських горах, який сказав, що тут возсіяє велика слава Божа. Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - зазначив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ.
 

 
Додаток
«Від державного підпорядкування до суспільного служіння»: із   слова Блаженнішого Любомира з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва "Один Божий народ у краї на Київських горах". 

На долю Київської Церкви не менш руйнівно впливало перебування українських земель, а відтак і різних гілок Київської Церкви у складі різних державних утворень. Кожні чергові чужоземні правителі прагнули перекроїти релігійно-церковний ландшафт України згідно зі своїми уявленнями. Це сприяло узалежненню церковного мислення різних груп Божого Народу України від політичних інтересів відповідних держав. Водночас, поборюючи негативні тенденції, українські Церкви набули важливого досвіду підтримки національно-визвольних змагань українців. Сьогодні державна незалежність України творить унікальну нагоду для її Церков осмислити своє ставлення як до самого явища української державності, так і до історичних форм попереднього державного поневолення.

Крім того, всі гілки Київської Церкви тою чи тою мірою зазнали чимало лиха від втручання в їхні внутрішні справи з боку авторитарних чи тоталітарних режимів, а то й оплатили вірність Христовим заповітам великим мучеництвом своїх слуг і дітей. У своєму прагненні захистити свою внутрішню свободу українські Церкви накопичили важливий позитивний і негативний досвід пошуку формули задовільних відносин між Церквою і державою. Такі відносини Київська Церква плекала ще з часів першої Київської держави в Х – ХІІІ ст. Втрата державності призвела до того, що окремі атрибути її були перенесені на Церкву; вона ставала символом державності в добу міждержав'я.

Факт відновлення державності 1991 року не був належно засвоєний українською церковною свідомістю, а тому постала необхідність знову чітко визначити як відмінності, так і сфери співдії (симфонії) Церкви і Держави в служінні українському Божому Народові. Зокрема, належної уваги потребує усталена впродовж століть в окремих гілках Київської Церкви традиція внутрішньої свободи Церкви від впливів і тиску з боку державних структур, а відтак переорієнтування Церкви на працю для народу.

Одночасні зусилля Церков у зазначених напрямах дали б можливість досягти важливих цілей. Так, по-перше, нормалізація стосунків між історичними гілками Київської Церкви й формування цивілізованих державно-церковних стосунків допомогли б уникнути непотрібного витрачання сил на суперництво Церков одна з одною і всіх разом – з державою. Цим самим українські Церкви вагомим чином посприяли б консолідації української нації та подоланню її регіональних та ідеологічних суперечностей.

По-друге, згадана нормалізація міжцерковних стосунків не дозволила б у черговий раз перетворити Україну на поле суперництва між впливовими державами. Кожна з Церков, прощаючись із традицією підпорядкування політичним інтересам чужих держав, могла б спрямувати налагоджені взаємокорисні зв'язки з різними народами на благо своєї держави. Вносячи євангельський мир і гармонію у свої стосунки, українські Церкви виконали б не лише свій християнський обов'язок, а й типово європейське завдання, властиве цьому континентові на нинішньому етапі його розвитку. Цим самим вони не тільки сприяли б утвердженню української державності, а й послужили б церковною підставою для усвідомлення належного місця України в Європейському домі.


Джерело:  Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар