ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 16 квітня 2012 р.

16.04.2012р. Б. / Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського у Світлий понеділок


Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського у Світлий Понеділок


Ді 1,12-17, 21-26; Ів 1,18-28.

Преосвященний Владико Ярославе,
Всесвітлі та всечесні отці,
Достойні молільники церкви Покрови,

надзвичайно приємно на душі стояти разом з вами у цій величній церкві та з’єднані єдино серцями підносити нашу молитву до Господа. Молитися, означає розмовляти з Богом так, як це чинив Авраам (пор. Бут 18,23-32). На молитві необхідно дякувати Богу за його добродійства, перепрошувати його за свої й інших людей промахи життя, славити Божу любов та велике його милосердя, випрошувати для себе й ближніх необхідних духовних дарів тощо. Нашою молитвою  слід звертатися також, до Пресвятої Богородиці, ангелів та усіх святих, особливо, з наших країв, родин, блаженних близьких та праведних знайомих, бо таких у вічності багато. Вони мабуть, ніколи не будуть проголошені Церквою праведниками, але такі існують у небі та прославляють Господа небес. Напевно, багато небесних мешканців із цього міста, Самбора, радіють постанням цього храму, про який вони стараються у свій спосіб та спонукують відповідних людей, за Божим дозволом, посвячувати кошти й працю на його будову та постійну підтримку. 
 
Триває час свят Христового воскресіння, який ми любимо, чекаємо, до нього готуємося духовно та матеріально. Дуже добре, що ми дбаємо про найголовніше: очищення наших душ через щире покаяння перед Господом. І Господь радо прощає гріхи усім тим, хто до нього звертається та просить, щоб носити у собі чисту душу та чисте серце. Бо святкувати Пасху без очищення духа, це – святкувати її поверхнево, фізично, не торкаючись глибин людського життя, відповідальності та відношення людини до Бога. Христос помер на хресті та воскрес не для того, щоб цим тільки зовнішньо радіти й на цьому кінець. Ні! Його смерть й воскресіння зобов’язують нас до гідного християнського життя, до зберігання Божих Заповідей та вияву нашої любові до Триєдиного Бога й ближніх. Хто живе не в мирі з ближніми, хто ігнорує ближнього, обходить подібних мовчки, бо він не такий, якби нам подобалося, (хіба, що такі близькі самі відвертають своє обличчя від нас), такій людині трудно буде осягнути радість, про яку стверджує Син Божий (пор. Мт 25,21). З писань у Діяннях довідуємося, що апостоли після воскресіння та вознесіння Христа не відпочивали, а взялися продовжувати діло Спасителя, яке він їм залишив: спасіння людського роду. Відразу укомплектовували апостольські ряди, що зменшилися внаслідок зради Юди, учня Христового, який погубив себе, а згодом, впав сторч головою після повішання (пор. Ді 1,18). Учні поставили двох осіб до вибору на апостола: Йосифа та Матія. Кидали жереб, в якому бачили волю Бога і, який впав на Матія, що був зарахований до апостольського лику. Христові учні, мимо великого приближення до Спасителя, бо ходили з ним кожного дня протягом трьох років, бачили чуда, навіть, воскресіння мертвих, однак, не приймали його за Бога, а залишали його у своїх думках на рівні з пророком або тим, «хто має визволити Ізраїль». Не вірили у його воскресіння, про яке їм голосив сам Господь, а потім учнів переконували жінки, що вже бачили порожнім гріб (пор. Мр 16,11; Лк 24,11). Не вірив у воскресіння Ісусове і апостол Тома, бо бажав вкласти палець у пробитий списом бік (пор. Ів 20,25). Інші апостоли, теж не вірили аж поки не прибігли до гробу та не переконалися самостійно, що гріб порожній (пор. Ів 20,3-9). Ось, така слаба віра була в учнів Господніх, мимо того, що вони уже добре знали, наприклад, про воскресіння Ісусом Христом Лазаря, що лежав мертвий чотири дні у гробі (пор. Ів 11). Знали, але у воскресіння Христа не вірили і то, по великому рахунку. Коли переконалися, що Спаситель воскрес, зрозуміли глибше спасенну місію Христа, свого Бога, побороли страх, вибрали нового апостола, зібралися разом, молилися й очікувати приходу Святого Духа, якого обіцяв їм Христос. Не легко вірити у те, чого не бачилося та не торкнутися досвідом. Апостоли мали певний досвід про діло воскресіння, однак, не розуміли того, що Христос сам міг воскреснути своєю силою, хоч він їм твердив, що по трьох днях воскресне (пор. Мт 27,63; 20,19; Мр 10,34; Лк 18,33).  Учитель Церкви твердить: «Вірою необхідно пізнавати силу його воскресіння. … Якщо воскресіння Христове тілом пізнається вірою, то якими умовиводами можна пізнати уродження Бога Слова? Воскресіння менше від народження. Чому? Тому що прикладів воскресіння було багато, а приклад такого (Христового) народження ні одного…» (св. Ів. Золот., Бесіда XI посл. Флп п.2). Брак віри в апостолів у Божество Сина Божого, також, спонукував Христа докоряти їм, називаючи їх «маловірами», коли він перебував разом з ними (пор. Мт 8,26; 14,31). Його воскресіння зробило в апостолах великий духовний переворот. Вони зрозуміли тілесну відсутність Ісуса, але повірили в присутність його духовної сили через дію Святого Духа. Він попередньо твердив їм: «Не залишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів 14,18). 

Наступив перелом у вірі та діях апостолів. Тепер учні Христа прийняли духовну зміну, якої за його життя їм бракувало. У Діяннях Апостольських перераховані докладно усі апостоли та згадано про Марію, матір Ісуса та інших жінок. Петро, якому Христос передав «ключі Небесного Царства» тепер почав зв’язувати й розв’язувати наболілі питання (пор. Мт 16,18-19). Цей учень почав діяти іменем Божим і ніхто з інших апостолів не перечили йому в цьому, бо були свідками дорученого йому діла, як вищого в керуванні Господніми справами від інших. Петро зайняв першість, яку йому обіцяв й надав Син Божий, що був розп’ятий, воскрес й засів праворуч Небесного Отця. Він призначив вибір нового апостола і доля впала на Матія. З полохливого та застрашеного голосом жінки в дворі Каяфи, Петро став непорушною скелею, на якій Господь будує свою Церкву аж до цього часу. Ми з вами, представники Христової Церкви, її служителі, які теж повинні вносити добру зміну в своє життя та допомагати у духовному житті наших вірних. А зміна може бути негативна  або позитивна. Її вибираємо ми - кожна особа окремо. Що думає про усіх нас Господь та, якими він бачить нас сьогодні, в історичні дні святкування його воскресіння? Наша душа - одягається у воскресіння чи можливо, покривається темними сутінками гробу? Це – гарно, коли особи пишаються добрим одягом, зовнішніми прикрасами, гарним виглядом обличчя, але дуже огидно, коли заодно душа поражена гріховними ранами та мов у гробі, гнилою, знаходиться в людському тілі.  Від негативного вибору ніхто не забезпечений, а він приходить несподівано, як пригадує пророк: «Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш» (Іс 47,11). Щоб цього не сталося, святий апостол Павло приходить нам з доброю, як завжди порадою: «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці» (пор. Кл 4,2). Звертаймося нашими молитвами до милостивого Господа, щоб зростала наша віра та любов до Бога. Просімо так, як колись апостоли сказали Господові: «Додай нам віри» (Лк 17,5). Хай пресвята Діва, наша небесна Мати випросить нам непохитної віри в Господа та великої довіри до його та нашого воскресіння!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський

16 квітня 2012 р.Б. Храм Покрова Пресвятої Богородиці, м. Самбір


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар