ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 23 березня 2012 р.

23.03.2012р. Б. / Наша Церква є глобальною і готова ділитися своєю спадщиною в тих культурах, де вона сьогодні перебуває


23 березня 2011 року виборчий Синод Єпископів УГКЦ обрав нового Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, а через два дні цей вибір підтвердив Святіший Отець Бенедикт XVI, а ще через два дні новий Глава УГКЦ був урочисто інтронізований. Ним став наймолодший серед єрархів, тогочасний Апостольський Адміністратор української греко-католицької єпархії в Аргентині владика Святослав Шевчук.
 
З нагоди річниці предстоятельского служіння Блаженніший Святослав в інтерв’ю для Радіо Ватикану розповів про Церкву, яку очолює, про її труднощі та сподівання, про “пробудження вірних” та душпастирство молоді. Користаючи з нагоди, Глава Української Греко-Католицької Церкви склав великодні побажання для слухачів Радіо Ватикан. З ним спілкувався о. Тимотей Коцур, ЧСВВ:
 
– Блаженніший Владико, рік тому ми Вас тут вітали, коли Ви приїхали після свого обрання з першим візитом до Апостольської Столиці, щоби засвідчити сопричастя зі Святішим Отцем, отримати від нього напуття, благословення. А як у своєму служінні відчуваєте підтримку Святішого Отця і Вселенської Церкви?
 
Очевидно, що мій теперішній візит до Святішого Отця, можливо, з якогось такого Божого Провидіння співпав з цією річницею. Це не було навмисне заплановано, але, можливо, навіть через ті співпадіння, Господь Бог нам дає якийсь знак, хоче нам щось показати. Можливо, навіть показати важливість для нашої Церкви того живого сопричастя з наслідником Апостола Петра. На відміну від попереднього візиту, який був візитом ввічливості, цей візит був радше робочим візитом, де я хотів представити Святішому Отцеві динаміку розвитку нашої Церкви, а відтак, разом з ним проаналізувати ті обставини, в яких сьогодні наша Церква живе, розвивається і звіщає слово Христового Євангелія. Протягом цілої історії Апостольський Престіл і Споричастя з наслідником святого Апостола Петра було надійною підпорою, а, навіть, часом і обороною нашої Церкви в різні найтяжчі періоди, коли наша Церква була наражена на небезпеку знищення. Тоді Святіший Отець в особливий спосіб обороняв нашу Церкву.
 
Протягом цього доволі незначного, маленького періоду, тому що один рік – це досить малий період часу, ми мали дуже багато нагод спілкування з Апостольською Столицею, з тими співпрацівниками Святішого Отця, які відповідають за певні окремі напрямні діяльності Церкви. І навіть під час цього візиту, перед тим, як мати аудієнцію у Святішого Отця, я відвідав цілу низку різних Декастерій – підрозділів Ватиканської Курії. Наприклад, відвідав я Генеральний Секретаріат Синоду Єпископів, тому що ми тепер готуємося до чергової сесії, присвяченої новій євангелізації. Я представив архиєпископові Миколі Етеровичу відповіді на певні питання, які були розіслані усім Єпископським Конференціям світу щодо діяльності Церкви в напрямку євангелізації. Я привіз відповіді на ці питання. Так само я мав зустріч у Конгрегації для Східних Церков, в Конгрегації Католицької Освіти, Папській Раді у справах єдності між християнами, Папській Раді у справах суспільної комунікації. До речі, ми в травні очікуємо візит архиєпископа Челлі до України, і ми узгоджували навіть певні дати його приїзду до нас. Особливо мені було цікаво відвідати Папську Раду у справах культури і мати зустріч з кардиналом Равазі. Ми говорили про цей такий цікавий проект «Cortile del Gentili» (притвор язичників), який є проектом суспільного діалогу на основі культурної спадщини тієї чи іншої країни, того чи іншого народу, але говорячи про християнські цінності, які в тій культурі виражаються. Лише перелік цих відвідин може бути свідченням тієї підтримки і того такого живого, діяльного сопричастя в окремих справах, які ми тепер розвиваємо.
 
– Своє служіння рік тому Ви розпочали під таким гаслом, продовжуючи думку Церкви, лінію свого попередника, як «святість об’єднаного Божого люду». І, можливо, оцю єдність була нагода відчути під час Ваших візитів, адже цей рік був дуже насичений відвідинами. Вас зустрічали вірні в усіх єпархіях і екзархатах в Україні, в різних країнах Європи, також в Північній, Південній Америці. Які Ваші враження від цих зустрічей? Якою Ви побачили Церкву в різних місцях світу? Коли свого Главу побачать вірні Української Греко-Католицької Церкви в Азії і в Австралії?
 
Це було перше питання, над яким ми роздумували під час зустрічей з Святішим Отцем. Очевидно, що, відвідуючи різні культури, різні країни, в яких живе одна і та сама Українська Церква, я побачив глобальну Церкву. Тобто ми вже не є якоюсь локальною церковною інституцією, яка думає тільки про одну якусь маленьку частинку світу, чи відчуває життя Церкви лише в якійсь одній маленькій країні. Ми сьогодні живемо в цілому світі. Кругом, де є наші вірні. Я говорив Святішому Отцеві про те, що ми намагаємося тепер бути відкритими до християнізації тих культур, в яких сьогодні живе наша Церква. Говорив про глобальну Українську Греко-Католицьку Церкву, яка ділиться своєю спадщиною в тих культурах, в тих країнах, де вона сьогодні перебуває.
 
Очевидно, що за такий короткий час я не міг всіх відвідати. Цей рік, наприклад, для нашої Церкви буде Роком Канади. Минулого року я не зміг туди приїхати. Ми будемо святкувати 100-річчя приїзду першого українського єпископа до Канади, а відтак, навіть наш Синод у вересні місяці буде відбуватися в Канаді. Також, сподіваюся, що зможу відвідати і Австралію. І вже маю запрошення приїхати до Казахстану для того, щоби побачити, як там живуть наші вірні. А коли мова йде про наших греко-католиків в Росії, то про це була окрема розмова зі Святішим Отцем. Я представив йому, яка ситуація в Сибірі і на Далекому Сході, яка ситуація в Європейській частині, а відтак, ми разом думали, яким чином можна відповісти на душпастирські потреби нашої Церкви там, де вона ще не має своїх структур, але має своїх людей.
 
– Таким елементом різних зустрічей, про які також багато говориться, є зустрічі з молоддю. Чого саме Церква очікує від молоді й що хоче і може запропонувати молодим християнам?
 
Я, може, поверну це питання в інший ракурс: «Що молодь очікує від Церкви?» Мені дуже цікаво і важливо з нашою молоддю зустрічатися, оскільки це є надзвичайний потенціал нашої Церкви. Просто я відчуваю і бачу, що молодь потребує Церкви. Чому? Тому що ми живемо сьогодні в дуже бурхливому світі, який подібний до буремного моря, де все перевертається, всі цінності летять шкереберть. А молодь тільки починає свій життєвий шлях і шукає якогось твердого шляху, на який дійсно можна опертися, щоб не загубитися, не втонути в такому буремному морі, але якось будувати своє майбутнє. Отож, молодь сьогодні очікує від Церкви справді орієнтиру і незмінних вічних вартостей, на які можна опертися і будувати своє життя. Я ще перебуваю під враженням зустрічі з молоддю в Тернополі. Це якраз була Перша Неділя Великого Посту, Неділя Православ’я, коли Церква втішається правдивою православною вірою Католицької Церкви. І ця молодь була зацікавлена надзвичайно тими правдами віри, але треба було їх подати в молодіжний спосіб. Я намагався це зробити.
 
– У житті Української Греко-Католицької Церкви в минулому році було стільки подій, яких, може, настільки значущих, помітних, не було протягом кількох останніх років. Видання Катехизму, Патріарший Собор, утворення нових Митрополій і, зрештою, обрання нового Глави Церкви. Про це багато говорилося, багато писалося, були різні коментарі, але не завжди найважливішими є тільки ті речі, про які пишеться. Можливо, щось ще було такого в житті Церкви протягом цього року, на що Ви хотіли би звернути увагу?
 
Бачите, те, що Ви згадали, це були певні дари, які наша Церква отримала від Господа Бога. Це ті дари, про які ми просили, молилися, навіть працювали. Скажімо, Катехизм нашої Церкви – це підсумок десятилітньої праці. Я цей Катехизм під час аудієнції особисто вручив Святішому Отцеві. Він з великим зацікавленням прийняв його в руки, розглянув майже кожну ікону, яка там була поміщена, і підкреслив, що це надзвичайно важливий інструмент для того, щоби ця стратегія, той душпастирський план – «Жива парафія – місце зустрічі із живим Христом» – ми змогли зреалізувати. Я теж подякував Святішому Отцеві за три нові Митрополії, які ми створили у Західній Україні, бо такого не було від початку існування нашої Церкви, яка перед їхнім створенням віддзеркалювала ту структуру, яку мала за часів Київської Русі. Як відомо, наша Церква розвинулася, сьогодні є набагато ширшою і розвиненішою, ніж у той час.
 
Що такого було цікавого, яке не можна висловити в таких якихось видимих чи емпіричних знаках, це є те, що у нашій Церкві, можливо під впливом згаданий подій, якось відбувається таке пробудження наших вірних. Дуже знаменним є те, що, наприклад, в контексті того мого побуту в Римі, в Хрестопоклінну Неділю у Львові на Хресну дорогу вийшло близько тридцяти тисяч людей. Так само при всіх моїх візитах кількість людей, які сходилися на Божественні Літургії, нараховувалася тисячами. Тож відбувається певне пробудження, якась активізація наших людей, які, з одного боку, справді шукають допомоги у Церкви для того, щоби зорієнтуватися в тих мінливих обставинах життя, в якому ми живемо. Але, з іншого боку, це всі ті фактори: і ті, що ми назвали разом з Вами, і факт зацікавлення наших людей своїм духовним життям. Це є ознакою дії Святого Духа у Церкві, який збуджує серця і відкриває їх до того невидимого світу, веде їх до відчуття вічності.
 
А чи можете також сказати про якісь такі найближчі події важливі, яких очкує Церква, кроки в її подальшому розвитку, розбудові?
 
Найперше, ми намагатимемося справді бути Христовою Церквою, тобто живим Тілом Воплоченого Божого Слова і хочемо втілювати Боже Слово, Євангеліє, у нашому житті. Ми знаємо, що цей рік для українського суспільства буде непростим роком, бо це рік парламентських виборів. Ми намагатимемося бути свідками здорових християнських основ для громадянського суспільства. Для того, щоби справді, з одного боку, не будучи втягнутим в політичну боротьбу, не стаючи по боці жодної політичної партії, все ж таки, могти виховувати оце громадянське сумління наших людей, для того, щоби ми разом брали відповідальність за наше суспільство, за наше майбутнє. І це, можливо, одна з таких дуже важливих напрямних, які ми цього року будемо здійснювати.
 
Важлива подія – це наш Синод, який буде відбуватися в Канаді. Основною темою цього Синоду буде місце і роль служіння мирян у Церкві. Як відомо, миряни складають найбільшу частину церковного тіла. Отож, ми хочемо особливо звернутися до наших мирян, до наших віруючих, щоби вони були активними, свідомими і живими членами своєї Церкви. Так, як це було за часів переслідуваної Церкви. В той час завдяки мирянам, християнським родинам ми змогли передавати віру майбутнім поколінням. Властиво, я перейняв християнську віру в родині. І саме миряни були тими, хто вибороли право на існування для своєї Церкви в найбільш жорстокіших часах її існування в Радянському Союзі, а відтак, в період його розпаду. Отож, таким найважливішим зверненням, наголосом нашої Церкви в тому році буде звернення до мирян. Це співпадає з Роком Віри, який проголошує Святіший Отець.
 
Наступна, дуже цікава подія буде відбуватися в Римі в жовтні місяці. 14 жовтня, на свято Покрови за старим стилем, ми будемо благословляти відновлений, відреставрований собор св. Софії в Римі. І хочемо в цей спосіб відсвяткувати 120-річчя з дня народження Слуги Божого Патріярха Йосифа Сліпого. Для того, щоби, з одного боку, могли втішатися тими дарами, які залишила нам ця славна постать, а, з іншого – могли, знову ж таки, перейняти дух того незламного мужа віри. Для того, щоби та християнська віра для кожного мирянина була наче стержнем, основою його життя.
 
Наближається до завершення період Великого Посту і наближаються Великодні свята. Просимо при цій нагоді скласти побажання для наших слухачів з нагоди Христового Воскресіння.
 
Свято Христового Воскресіння, Пасха Господня – це є найбільше свято у нашому літургійному році. Читаємо в наших літургійних текстах, що це є празник празників і торжество усіх торжеств. Чому? Тому що Воскреслий Христос є для нас свідченням того, що Його сила, сила Воскреслого, вона є найсильніша. Вона перемагає все: всяке зло, всякі негаразди. Все те, що, до певної міри, пригнітає людину, відбирає в неї життєві сили і охоту до життя, може бути подолано у світлі Христового Воскресіння. І тому, свято Воскресіння Господнього є тою силою і надією кожного християнина.
 
Я хочу щиро привітати усіх слухачів Ватиканського Радіо з тим великим святом. Хочу, з одного боку, просити, щоби ми всі до нього гідно приготувалися, а відтак, справді глибоко його пережили. І тоді сила Воскреслого Христа стане нашою силою. Силою нашої Церкви, яка воскресла після свого знищення і сьогодні перебуває в періоді розвитку і розбудови, також силою кожного нашого християнина, кожного вірного нашої Церкви, силою християнської спільноти і суспільства, яка справді відкриває нам двері у наше майбутнє. Нехай Воскреслий Христос, Його небесна радість, мир, надія і любов запанує в усіх серцях слухачів Ватиканського Радіо і у серцях кожного сина і доньки нашої Української Греко-Католицької Церкви.
 
Від імені колег, від імені наших слухачів, від себе особисто складаю подяку за можливість цієї розмови, за оці побажання і просимо Вашого благословення.
 
Благословення Господнє на вас, з того благодаттю і чоловіколюбієм завжди, нині і повсякчас і навіки вічні. Амінь.

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар