ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 23 березня 2012 р.

23.03.2012р. Б. / Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на середу 4-го тижня Великого Посту


Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на середу, четвертого тижня Великого Посту

Іс 43, 9-13; Мудр 3,1-9; Мудр 5,15-6,3.
У цей вечір нашими моліннями оспівуємо 40 святих мучеників, які віддали своє життя з любові до Христа, відмовляючись покланятися поганським божкам. Історія цієї розповіді стосується міста Севасти, що у Малій Вірменії, де стояв військовий полк. Полковником був поганин Агриколай, який розпорядився проголосити наказ Ликінія, про поклоніння божкам. Сорок молодих отаманів заявили, що вони - християни й кланятися ідолам не будуть. Їх кинули у в’язницю, ті, молилися і співали побожних пісень, а Господь, з’явившись їм, обіцяв поміч. На суд, жорстокий Агриколай, спровадив князя Лизія, який видумав страшну кару для воїнів: поставити їх серед зими на морозі в озеро у проруби. А поряд розмістилися міські купання, у яких було тепло, щоб тим більше спокушувати відважних мучеників. Це було неймовірне терпіння, бо їх ні тіла синіли на морозі, корчилися, тряслися, холод проникав крізь кості, тепло ховалося всередину, зникало і так святі замерзали від морозу та переохолодження. Молитва й співи праведників стихали від великого холоду. Один не витримав, покинув проруб, зайшов до порогу приміщення з теплим купанням і впав неживим. Коли сторож побачив порожнє місце, над яким яснів вінець та ангелів, що накладали вінки, роздягнувся й став у воду, щоб свідчити віру в Христа. По-різному написали про цих мучеників святий Григорій Ниссійський та св. Василій Великий: перший написав, що мученики три дні та три ночі були у воді; другий – одну, лише ніч, але вони разом прославляли їхню вірність Господу. Мабуть, такі умови не сприяли довшому пробуванні на морозі у воді, правдоподібно, вистарчала ніч. Вранці їх добивали молотом, потім спалили на вогні. Кості закинули у воду, щоб не знайти, але святі явилися єпископові Петрові й показали місце, де знаходилися їхні мощі. Їх мощі похоронили так, як належиться кожному доброму християнинові.
 
Подивляємо терпеливість святих, їхню відвагу, мужність та безстрашність, які не піддалися спокусі диявола, що заманливо пропонував приємну теплоту купання та життя. Їхнє свідоцтво віри гідне наслідування та спонукує до постійного покладання своєї надії на  Бога. Звичайно, це – великий привілей від Господа, щоб померти смертю мучеників з любові до нього. Ці праведники, що стояли у воді, були підготовані далеко наперед своїм бездоганним життям, щоб удостоїтися високого геройського звання й закінчити життя мученицькою смертю. Самої відваги й твердження бути готовим на мученицьку смерть не вистарчає, до цього потрібна довга підготовка щоденного вірного життя з Богом. Ці світичі були добрими, простими, покірними християнами, які боялися гріха, боялися образити свого Господа навіть найменшою плямою невірності йому. Вони свідчили велику любов до ближнього, бо добре пам’ятали, що не називається любов’ю те, коли хтось «любить словом або язиком», тому що необхідно «любити ділом і правдою» (пор. 1Ів 3,18). Так навчає той, хто спочивав на грудях самого Господа й хто чув удари любові Божого серця. Це - святий, улюблений учень Христа написав для усього людства: «Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1Ів 4,20). Це – мірка, яку ми повинні використовувати й приміряти до себе, живучи у спільноті й часто запитувати себе: чи я дійсно люблю кожного свого брата й сестру, щиро й відверто, так, якби мені станути перед Богом та свідчити про цю любов? Від цих слів не зуміє ніхто викрутитися й виправдатися, бо Господь проникає нас до глибини душі та нашого серця й наші найпотаємніші думки перед ним не становлять жодної таємниці. Часом, полюбити щиро ближнього – велике мучеництво. Святий І. Золотоустий пише про мучеників наступне: «Вони так кипіли любов’ю до Бога, що  могли без  гоніння  прикрасити себе вінцем мучеництва, без битви поставити трофей, без війни отримати перемогу, без боротьби отримати нагороду…» (св. Ів. Золот., «Похвальна бесіда» про свв. мчч. Ювентина і Максима, п.1).  Ми усі живемо у спільноті, тим більше у духовній семінарії, де осіб багато й небезпека випробовувань завжди оптимальна. Зустрічаємося щоденно з різними поглядами, різними судженнями, протилежними твердженнями, якимись незгодами. А диявол постійно підсуває нам різні підозри на наших ближніх, показує, що краще піти й грітися в теплій кімнаті, ніж стояти в ополонці та мерзнути у ній на смерть у льодовій воді. Він пропонує людині не мучитися своїми лукавими думками, словами чи вчинками, а дати їм волю й заплутувати себе у його наставлені сильця та сіті. Затягувати собі сильніше зашморг на шиї. Людина може себе спокійно погубити навіть тоді, коли їй видається, що вона близька до Господа, так, як це вчинив апостол Юда. Був близько до Спасителя та його учнів, разом ходив з усіма ними, а не позбувався захланності на гроші та великого самолюбства. Юда заздрив Марії, коли ця виявляла свою любов до Сина Божого, намастивши його ноги та, розтерши їх своїм волоссям. Він вважав більшою користю те, щоб продати чуже миро й мати гроші у кишені, прикриваючись опікою про бідних (пор. Ів 12,3-5). Не можна любити Бога, чинячи кривду своєму ближньому, бо в такий спосіб вчиняється несправедливість «одному із братів найменших». В час Великого посту особливо заглядаймо у наше серце й ретельно перевіряймо, щоб у ньому не знаходилося нічого неприхильного проти наших найменших братів. Семінарія – добре місце очищення й  лікування нашого серця та нашої душі від усякої скверні, яка нівечить нашу душу. У цій духовній школі ми повинні приготуватися до різних випробовувань, які будуть траплятися у нашому життєвому шляху. Свята Тереза від Дитяти Ісус, боролася із собою, щоб не дати місця невдоволенню й неприязні у своєму серці до певної сестри, якої, навіть, шарудіння одежі викликало у неї негативне ставлення. Молилася й поборювала себе, чинила добрі вчинки тій сестрі, а Господь винагородив святу Терезу перемогою. Така особа, очевидно, була б готовою стати у льодову воду й не зламатися у любові до Бога.
 
Молімося до святих мучеників севастійських, щоб викинути із нашого серця будь-яких божків, а все більше ставатись правдивими поклонниками нашого Бога. Бо кожна звичка спочатку - чужа, а згодом стає нашою часткою, яку трудно віддирати від себе без болю. Закличмо молитовним зверненням Утрені до святих мучеників: «Нині стоячи перед Христом з побожною сміливістю, і там будучи осяяними світлом Божества, сорок славних мучеників, просвітіть трисяйною зорею тих, хто прославляє вас, і моляться щиро за нас!» (Утреня свв. 40 мчч., у Севастійському озері замучених, п.9, ірм.).

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

Львівська духовна Семінарія Святого Духа, 21 березня 2012р.Б.


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар