ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 7 березня 2012 р.

07.03.2012р. Б. / Нунцій – про растаманів, диявола та беатифікацію Шептицького


Архієпископ Томас Ґалліксон – новий нунцій Папи Римського, шеф Ватиканської дипломатичної місії в Україні розповів, чому затягується надання УГКЦ статусу патріархату і беатифікація Шептицького, чи може католик слухати Боба Марлі та чи приїде до нас Папа.
 
Як сталося, що Ви, мешканець протестантських США, стали католиком?
 
– Заждіть – але ж майже 25% мешканців США є католиками! Католицька Церква – найбільша конфесія цієї держави, тож називати Сполучені Штати протестантською країною неправильно. Інколи США справді асоціюють із протестантизмом, але католицизм там є і завжди був на дуже міцних позиціях. Прізвище Ґалліксон – норвезького походження. Коли мій батько зустрів мою матір, яка походить з ірландсько-німецької родини, вона була католичкою, а він – ні. І прийняти католицизм він вирішив ще до одруження.
 
Що Вас найбільше вразило під час місії на Карибських островах?
 
– Моє перше призначення нунцієм було на острови Антигуа і Барбуда, де я служив понад шість років. Особливим був сам факт перебування там, серед багатьох народностей, суміші африканської, індійської та китайської культур. Карибські острови є справді незвичайним регіоном, однак вони мають чимало спільного з рештою світу. Знаєте, людські проблеми у чомусь подібні – наприклад, там також є криза в сім’ї. Хоча з цим вони дають собі раду гірше, ніж, скажімо, жителі західних країн... 
 
Не виникало проблем з місцевими віруваннями – наприклад, із культом вуду?
 
– Говорячи про вуду, варто починати з Гаїті. Але там служив свій нунцій, це не була моя «парафія». Іспаномовна частина мешканців Гаїті практикує подібні культи – характерними ж для мого регіону були растамани. Справжня растаманська культура дуже мирна і є просто альтернативним способом життя, хоча в ній присутні суперечливі моменти – наприклад, одяг чи зачіски. Неприємні випадки таки траплялися – люди, які виглядали як растамани, хоча й були несправжніми представниками цієї культури, атакували представників Католицької Церкви. Це було пов’язане з їхніми психологічними проблемами. Але безсумнівно — подібне не стосується істинних растаманів і шанувальників Боба Марлі (сміється. – ZIK).
 
Яке місце України на католицькій мапі світу порівняно з тими ж Карибами?
 
– (Сміється. – ZIK) Католицька Церква ніколи не порівнює своїх дітей – всі вони рівні. Знаєте, батько й мати також не обирають улюбленців серед синів і доньок. Однак Католицька Церква в Україні дуже особлива і, на мою думку, дуже важлива. Тут найбільша в світі Католицька Церква східного обряду. Є й інші місця, де є католики східного обряду (наприклад, у США чи Канаді), але це нечисленні меншини всередині значно більших конфесій. В Україні навпаки – домінантною католицькою громадою є греко-католицька.
 
Коли можна сподіватися візиту Бенедикта ХVI до України?
 
– Не знаю, чи можна очікувати візиту Святішого Отця, зважаючи лише на його вік. Він уже фізично не витримує таких навантажень і, певно, годі сподіватися, аби він подорожував так багато, як раніше. Його запрошували, але мені не відомо про його позитивну відповідь.
 
Як Ви оцінюєте стосунки Святого Престолу з владою Віктора Януковича?
 
– Я не повинен цього оцінювати. На відміну від інших країн, що мають в Україні якісь інтереси (скажімо, Росії, Європейського Союзу чи його окремих членів), єдиним інтересом Святого Престолу завжди були та залишаються справедливість і найкращі умови для життя громадян. Ми підтримуємо процвітання та мир у суспільстві. Різні країни по-своєму реагують на події в Україні чи навіть критикують їх, але Святий Престол не вписується у формат подібних політичних стосунків і ми не лобіюємо нічиїх інтересів.
 
Чи Віктора Януковича запросили до Ватикану?
 
– Він планував візит і мав прибути, здається, 5 чи 6 грудня. Ми готувалися до приїзду, але останнього моменту з якихось причин його було скасовано. А можливо, перенесено.
 
Ваше ставлення до надання УГКЦ статусу патріархату?
 
– УГКЦ хотіла б мати гідність патріархату. Відповідно до ІІ Ватиканського собору, є дві можливості отримати таки статус. Одна з них – це рішення Екуменічної ради, в якій беруть участь єпископи з усього світу і Святий Отець. А інша – рішення Папи Римського. Певно, не варто чекати, що незабаром відбудеться наступна Екуменічна рада, адже нещодавно ми святкували 50-ліття ІІ Ватиканського собору (останній із соборів Католицької Церкви, тривав у 1962-1965 роках. – ZIK), тому у цій справі слід чекати на рішення Папи.
 
Як довго чекати?
 
– Не знаю. Востаннє це питання серйозно піднімали ще за часів Блаженного Івана Павла ІІ – думаю, з нагоди візиту кардинала Гузара на синод, коли він відвідав Святого Отця. Після того ми спитали православний світ про його думку – він відреагував негативно. І на цьому наразі поставлено крапку. Молимося і чекаємо. Загалом Українська греко-католицька Церква має відповідну церковну владу й усі повноваження патріархату – все, крім власне формального статуту.
 
Чи будуть беатифіковані Андрей Шептицький і Йосиф Сліпий?
 
– Сподіваюся цього. Церква працює над цим питанням, але я особисто не знаю, чи всю відповідну документацію переказали до Риму. Існує велика кількість праць Шептицького, котрі потрібно опрацювати, опублікувати й проаналізувати, – я не знаю, на якій стадії перебуває цей процес. Знаєте, щодо людей, які не написали так багато, цей процес проходить швидше... Але сподіваюся цього, особливо після того, як усе більше дізнаюся про його труди – він є великою людиною і особливим даром для Церкви.
 
Папа Іван XXIII якось зауважив – мовляв, усі розумники цього світу разом із ватиканською дипломатією виглядають жалюгідно у світлі простоти Ісуса. Як Ви почуваєтеся, будучи водночас дипломатом, священиком і християнином?
 
– Незабаром після прибуття до Києва я прочитав лекцію у Києво-Могилянській академії з порівняльного релігієзнавства. Тоді я зазначив: «Є речі, які ми вважаємо випадками історії – і я теж є певним випадком». Те, що століттями відбувалося у Західній Європі, призвело до того, що Святий Престол має інтернаціональний характер і власну місію у світовій дипломатії. Для нас дипломатія – це можливість проповідувати Євангеліє, і ми нею користаємось. Я – представник дипломатії не традиційної, а тієї, яку практикує Церква задля поширення основних цінностей, котрі поділяють народи всього світу, – правди, справедливості, людської гідності.
 
Зло породжене лише людською природою чи диявол все ж таки є?
 
– Звісно, диявол справді існує. Загалом ми вважаємо, що людська природа гріховна. Наші прабатьки зробили неправильний вибір і згрішили. Ми всі живемо у його наслідках і наша душа потребує спасення в Ісусі. І в Ньому, через Його кров, маємо змогу очиститись. Існує великий  конфлікт – і кожен повинен вибирати. Коли забуваємо про Бога, ми зав­жди програємо. Але, перебуваючи у Божій благодаті, ми спасенні. З Божого благословення можемо бути переможцями не тільки сьогодні чи завтра, а й назавжди.
 
Ми можемо перемогти себе чи перемогти диявола?
 
– І одне, й інше. Господь переміг гріх і смерть. Диявол же є персоніфікацією... Одне з його імен, котре згадується у Святому Письмі, – наклепник. Це той, хто, зводячи наклепи (наприк­лад, кажучи, що з тобою все не так), може довести нас до відчаю. Але Ісус переміг і це.
 
Чи в Україні дійде до порозуміння й об’єднання між греко-католиками та римо-католиками?
 
– Думаю, особливість кожної традиції збережеться. Часами між ними є напруга, але це знак, що обом слід чинити так, як казав Іван Пав­ло ІІ, – зцілити пам’ять. Слід зцілити вплив минулого, ще з перших років життя… Такі проблеми існують, наприклад, у родині, яка має погані спогади з часів ІІ Світової війни, хоча це не обов’язково  особисті спомини. Найголовніше завдання для священиків і єпископів – допомогти, аби люди, які мають не власні, а загальні уявлення, так звану пам’ять народу, відпустили їх. Люди повинні нав­читися пробачати. Наприклад, хтось мене зранив, але я вже не тримаю зла на цю людину, хоча, скажімо, моя мама й надалі гнівається (сміється. – ZIK). Маму треба навчити пробачати. Адже я пробачив. Певно, саме так це має відбуватися і тут.

Довідка:
Архієпископові Томасові Едварду Ґалліксону 62 роки. Народився у штаті Південна Дакота, США. У 26 років висвячений на священика. На дипломатичну службу Святого Престолу поступив 1985 року, був у місіях в Руанді, Австрії, Чехословаччині, Єрусалимі, Ізраїлі та Німеччині. Вперше Апостольським нунцієм, послом Ватикану, був на Карибських островах. У листопаді 2011 року вручив вірчі грамоти Апостольського нунція в Україні.
газета ZIK №7 (23 лютого 2012р.)


Джерела: ЗІК

Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар