ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 4 березня 2012 р.

04.03.2012р. Б. / Скільки важить гріх?


Завдання совісті – розпізнавати гріх: застерігати від нього, викривати його, називати на ім’я, оцінювати його «важкість».
 
«Перепрошую, отче, а чи цілуватися – гріх?» Це «катехитична класика»… Питання ставлять люди щораз то молодші, але слава Богу, що ставлять. Це знак, що їхнє сумління не втратило чутливості до гріха. Частіше можна почути: «Інколи я не йду до церкви в неділю, але щоб це сприймати як гріх, і то тяжкий, – то вже занадто. Зрештою, ми не живемо в середньовіччі. Та й узагалі, Бог є любов». Звичайно, в середньовіччі ми не живемо і Бог є любов, але це не змінює факту, що гріх – це гріх.
 
Ще пів-століття тому Папа Пій ХІІ говорив про втрату почуття гріха. Блаженний Йоан Павло ІІ у повчанні «Reconciliatio et paenitentia» (1982) писав про зростання цього явища. Почуття гріха він назвав термометром моральної свідомості людини. Пошкодження цього термометра тісно пов’язане з затушуванням нашого чуття Бога. Воно не обов’язково є відкритим атеїзмом – це практичне викреслювання Бога зі щоденного життя. Коли людина втрачає точку відліку для сумління, якою є Бог, то втрачається й відчуття гріха.
 
Нищівна сила
 
Прагнучи зрозуміти, чим є гріх, варто сягнути по Книгу Буття. Суттю гріха Адама був непослух – свідоме і добровільне протиставлення людини Богові через порушення Його заповіді. Але гріх не завершується «порушенням припису». Йоно нищівна сила завжди б’є у трьох напрямках.
 
По-перше, гріх є образою Бога, відкиненням Його любові, порушенням завіту, життєдайного зв’язку. Пророки часто порівнюють Бога з нареченим, якого зрадила наречена. Розп’яття відкриває найглибшу правду про гріх: людина здатна визнати Бога злочинцем, викинути Його за межі свого світу.
 
По-друге, гріх нищить міжлюдські зв’язки, що видно на прикладі першої людської пари. Одразу по гріхопадінні Адам не хоче мати нічого спільного зі своєю жінкою, звинувачує її перед Богом. Кожен гріх має більший або менший суспільний вимір, завжди б’є у спільноту, провадить до ізоляції.
 
По-третє, гріх нищить самого грішника. Адам і Єва відчули сором і страх. Вони вже не були вільні, як раніше. Відвертаючись від Бога, людина сама себе відрізає від джерела свого життя. Плід заборонений, бо він отруйний. Гріх має в собі щось від самогубства.
 
Гріх від гріха різниться. Більшим злом є вбивство, ніж прокляття. Зірвати кілька яблук із дерева в сусідському садку – не те, що вкрасти пенсію в самотньої бабці. Сумління «зважує» гріхи. Здорове розрізнення тяжкого й легкого є важливим. Такий поділ гріхів, прийнятий у Церкві, виводиться з Біблії. Святий Йоан пише, що є гріхи на смерть і не на смерть (див. 1 Йн 5,16-17).
 
Як розпізнати смертельний гріх?
 
* Гріх стосується важливої матерії. Отже, йдеться про такі вчинки, які самі по собі є тяжкою провинністю проти Божих заповідей, скеровані проти самого Бога, завдають великої шкоди суспільству або людині. Визначаючи тягар гріха, треба брати до уваги його обставини. Наприклад, насильство щодо батьків тяжче, ніж щодо сторонньої людини; фальшиве свідчення в суді, яке може призвести до несправедливого вироку, є тяжчим, ніж брехня у справі меншої ваги.
 
* Смертельним є гріх, скоєний з повним усвідомленням тяжкої гріховності вчинку.
 
* Остання умова – добровільність. Смертний гріх скоює той, хто чинить його повністю вільно (без примусу, не внаслідок сильного пориву почуттів чи маніпулювання). Отже, смертного гріха людина не чинить випадково чи нехотячи.
 
Повсякденний гріх стосується легкої матерії (тобто не є злом сам по собі), або матерії тяжкої, але вчинений без повного усвідомлення чи повної згоди.
 
Як у всьому цьому не загубитися?
 
На практиці багатьом людям важко розрізнити тяжкі й легкі гріхи. Не раз вони запитують сповідників, чи буде якийсь учинок тяжким гріхом, однак священик може лише вказати на загальні підстави оцінки, бо тільки сам грішник знає всі обставини свого гріха, мотивацію, ступінь усвідомленості та добровільності. Не є тяжким гріх того, хто перед його скоєнням не усвідомлював серйозності зла, а зрозумів уже після. Радше легким, ніж тяжким, був гріх, якого ми не планували, що стався за непередбачуваних обставин, через незнання, як належало поводитися в незвичній ситуації, під натиском хвилі почуттів – остовпіння чи гніву, радості чи пристрасті… «Холодне» планування зла обтяжує сумління.
 
Якщо людина, яка намагається жити по совісті, не може визначити ступеня свого гріха, то її сумніви схиляють до рішення, що гріх був радше легкий. Однак це не можуть бути сумніви за принципом «волію цього не знати». Доки людина не буде певна, що скоїла тяжкий гріх, вона може приступати до св.Причастя. Однак вона має щиро жаліти про всі свої переступи. На сповіді необхідно визнати всі смертні гріхи, які вдасться пригадати. А якщо трапиться тяжко згрішити, то не треба чекати якоїсь «планової» нагоди до сповіді. Що довше відкладати сповідь, то важче на неї зважитися. Людина в тяжкому стані викликає лікаря, не затягуючи хворобу. Визнання повсякденних гріхів за нагоди сповіді з гріха тяжкого теж не буде зайвим. Крім того, формувати своє життя і сумління допомагають регулярні сповіді.
 
А що стосується поцілунків, то вони також не однакові. Можуть бути вираженням сердечності, поваги, ніжності в подружжі чи сім’ї, й тоді вони навіть рекомендовані. Але можуть бути вираженням егоїзму, пошукати еротичних відчуттів, яких людина шукає поза подружнім життям, і тоді вже сам поцілунок буде порушенням шостої заповіді.


Джерела: CREDO

Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар