ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 26 лютого 2012 р.

26.02.2012р. Б. / Початок Великого посту - 27 лютого 2012 року


Коротка історія
Уже апостоли й перша християнська громада почали заміняти день жидівської Пасхи днем поминання Христових мук і смерті. Роковини Христової смерті були для них дуже сумним днем. Тож, щоб його належно відсвяткувати, вони зберігали піст у цей день. І так первісна християнська Пасха почала існувати у вигляді посту. Це була хресна Пасха. За свідченням святого Іринея (к. 125 — к. 203), про яке говорить історик Церкви Євсевій (к. 260 — к. 340), перший зародок нинішнього 40-денного посту в той час обмежу­вався одним-двома днями посту, який не вважався передпасхальним, а таки самою Пасхою.
 
У ІІІ столітті передпасхальний піст у деяких Церквах триває цілий тиждень. Це той час, який сьогодні звемо Страсним тижнем. При кінці ІІІ століття Великий піст уже сягає 40 днів. Від IV віку маємо перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст. Перше свідчення дає нам Нікейський Собор, котрий каже, щоб помісні собори відбувалися "один перед Чотиридесятницею , щоб після усунення всякого неладу чистий дар приносився Богові, а другий під осінній час" (Правило 5).
 
Хоч говоримо про 40-денний піст, але у Східній Церкві він триває тільки 36 з половиною днів. Сім тижнів посту без субот і неділь — це 35 днів. До цього числа треба ще додати Велику суботу і половину ночі перед празником Пасхи, що також уважається посним, і тоді наша 40-ця матиме 36 і пів дня, що становить одну десяту цілого року.
 
Латинська Церква має 6-тижневий піст, бо вона й суботу зачисляє до посних днів, тобто у практиці й на Заході 40-ця мала тільки 36 днів. Та щоб мати повних 40 днів посту, латинська Церква в VII сторіччі додала ще чотири дні на початку посту. Тому Захід починає тепер свій піст у т. зв. "Попільну середу", тобто в середу нашого першого тижня посту.
 
Число 40, як числа 3, 7 і 9, з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до передпасхального посту радше в символічному, аніж буквальному значенні. У Старому Завіті читаємо про 40 днів потопу (Бут. 7, 4), про 40-літню мандрівку Ізраїля пустинею (Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея, поки він дістав від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (1 Цар. 19, 8). У Новому Завіті святе Євангеліє говорить, що 40-го дня Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до святині, про 40-денний піст Ісуса Христа в пустині (Мт. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого воскресення (Ді. 1, 2).
 
Хоч наші часи принесли багато змін щодо церковних законів, традиції й дисципліни, і хоч після Другого Ватиканського Собору прийшло значне злагіднення всіх постів взагалі включно з Великим постом, все-таки й сьогодні час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні через різні причини ми не можемо так строго постити, як постили колись наші предки, але й сьогодні над нами тяжить обов'язок духовного посту, боротьби з нашими гріхами і злими нахилами, обов'язок молитви, практики чеснот та добрих діл. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою метою святого Великого посту.
 
 
Проповідь
Святе Письмо про Покаяння.

1.Покаяння - Тайна.

Вступний текст.
«Кому відпустите гріхи — відпустяться, кому ж затримаєте - затримаються» (Ів. 20,.23).

Христос дав усяку владу Петрові й Апостолам та їх наслідникам: «Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую Церкву і що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на Небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на Небі» (Мт. 16.18-19).

Христос дає владу, котру раніше обіцяв: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас. Це промовивши, дихнув на них і каже їм: Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються» (Ів. 20.21-23).

Христос прощав гріхи та проповідував прощення гріхів: «от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються» (Мт. 9.2).

Апостоли розуміли, що треба виявити й отримати прощення за поважні наші гріхи: «Щоб, коли я знову прийду, мій Бог задля вас не принизив мене, і щоб я не оплакував тих багатьох, які раніше згрішили й не покаялись у нечистоті, розпусті та в безсоромності, яких були допустилися» (II Кор. 12, 21).
 
Важливість покаяння.
«Якщо не покаєтеся, усі загинете так само» (Лк. 13, 3).

«Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4, 17).

«Бо коли живете за тілом, то помрете. Як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити» (Рим. 8, 13).

«Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті» (Ді. З, 19).

«Злоба грішника його ж убиває, і ті, що ненавидять праведника, зазнають кари» (Пс. 14, 22).
«Тому і ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт. 24, 44).
 
Як часто треба прощати.
«Тут підійшов Петро й каже до нього: Господи! Коли мій брат згрішить проти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати? — Ісус промовив до нього: Не кажу тобі: До сімох разів, але — до сімдесяти разів по сім» (Мт 18.21-22).
 
Висновок.
«Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16)
 
2.Покаяння - чеснота
 
Вступний текст.
«Як не покаєтеся, усі загинете так само» (Лк. 13, 3).

И перш усього проповідує Христос: «3 того часу Ісус почав проповідувати і говорити: Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4.17).

Умертвіння: «Бо коли живете за тілом, то помрете. Як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити» (Рим. 8.13).

Покута спричинить радість у Небі: «Отже, кажу вам, що на небі буде більше радості над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк. 15.7).

Покута змиває гріх: «Петро ж до них: Покайтесь, - каже, - і нехай кожний з вас охреститься в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа» (Ді. 2.38). «Тож покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті» (Ді. 3.19).

Ісус Христос покутував «Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт. 4.2).
Святий Павло також покутував «А умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (І Кор. 9.27).

(Використано книгу: «Слова Святого Письма під озвагу всім і для проповідника», в-во о.о.Василіян, Торонто (Канада), 1968, с.с. 75-77).
 
Святі Отці Церкви про покаяння.
 
Преподобний Єфрем Сирійський: «Оскарження себе самого»: «Не хочу підкорятися, але люблю, щоби мені підкорялися. Не хочу, щоб мене ображали, та ображаю інших. Не люблю, коли мене звинувачують, але часто звинувачую інших. Не хочу слухати критики, проте люблю критикувати. Не хочу прощати, але шукаю прощення. Не прагну розуміти інших, однак домагаюся, щоби мене розуміли. Не хочу виконувати наказів, та люблю їх давати. Мудрий я на те, щоби давати поради, але не на те, щоб їх виконувати. Вказую, що треба робити, а роблю те, що не треба».

Преподобний Іван Касіян: «Досконале покаяння полягає в тому, щоб більше не чинити тих гріхів, у яких розкаюємося і в яких винуватить нас сумління. Свідченням же спокути за них з нашого боку, а з їхнього - нам прощення слугує вигнання з нашого серця навіть самого потягу до гріха».

Преподобний Ісаак Сирійський: «Покаяння - це друга благодать, яка народжується з віри і страху. А страх - це батьківський жезл, що керує нами, допоки не досягнемо духовного раю благ, - от тоді він і відходить від нас.

Сморідне море між нами і мисленним раєм зможемо подолати лише на човні покаяння, де є веслярі страху. Але якщо вони не кермують човном, на якому через море цього світу ми переходимо до Господа, то в цьому сморідному морі ми й потонемо.

Покаяння - це корабель, його стерновий - страх, а любов - Божественна пристань. Страх запроваджує нас до корабля покаяння, перевозить через сморідне море життя і кермує нами до Божественної пристані, якою є любов. До цієї пристані приходять усі - струджені й обтяжені - через покаяння. І коли ми осягнули любов, то осягнули й Господа, тоді й шлях наш подоланий».

Преподобний Максим Ісповідник. Брат запитав: «Чому, отче, немає в мене скрухи?» Старець відповів: «Бо не маємо ми з тобою перед нашими очима Божого страху, бо стали ми сховищем усілякого зла і нехтуємо страшні погрози Господа як беззмістовні марева. Плід покаяння - це безпристрасність душі, а безпристрасність є стиранням гріха. Коли ж і надалі пристрасті то дошкуляють нам, то полишають нас, знай - цілковитої безпристрасності ми ще не здобули».

Преподобний Антоній Великий: «Удень і вночі болій за свої гріхи.

Не роздумуй у своєму умі над колишніми своїми гріхами, аби не відновилися вони знову. Будь певен, що їх прощено тобі тоді, коли ти віддався Господеві й покаянню, та не май жодного сумніву в цьому. Про втіхи і приємності, якими ти був поглинутий у часи свого недбальства, не згадуй і мови про них не заводь, кажучи: це вчинив чи то порушив, - бо це може стати причиною твого падіння. Про пристрасті, яким ти служив у світі, і зовсім не згадуй, аби не постали їхні давні пожадання і це не послужило б для тебе спокусою.

Блаженний авва Зосима. В устремліннях волі - уся сила. Палка воля враз здатна принести Господеві більше Йому благовгодного, ніж тривалі труди, звершені без неї. Млява і лінива воля є бездіяльною.

Навіть, якщо хтось і проживе Матусаїлові роки, але не пройде прямою дорогою, якою йшли всі святі, - а я говорю про дорогу безчестя і несправедливих дорікань та мужнього їх перенесення, - той не осягне ні великого, ні малого і не здобуде скарбу, який захоронений у заповідях, а лише надаремно розтратить свої літа».

Ілля і Екдик: «Ті, що не схильні до покаяння, частіше грішать. Тим же, які грішать не зі схильности, покаяння доступніше, проте потреба в ньому виникає не так часто».

Преподобний Іван Ліствичник: «До того, як упадемо в гріх, біси малюють нам Господа чоловіколюбним, а після падіння - неприступно строгим».

Святий Григорій Синайський: «Зазнати докорів сумління тут чи в майбутньому судилося не всім, а лише тим, хто ухилився від віри й любові. Сумління, тримаючи напоготові меч ревносте і викривання, мучить не жаліючи. Того, хто противиться гріхові й плоті, воно потішає, а того, хто їм потурає, переслідують торту¬ри сумління, допоки не розкається. А якщо ж не покається, муки переходять з ним в інше життя, де триватимуть вічно».
(«Християнське життя за Добротолюбієм», Свічадо, 2008 рік)

о. Володимир Фарат



Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
"Сівач", лютий 2012 Ч. 3 (149) рік 14
Збірник проповідей "Сівач".


Джерела: www.ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар