ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 1 лютого 2012 р.

01.02.2012р. Б. / Російська «Шотландія»


Прихильники шотландської незалежності нерідко вказують на законодавчий феномен, сформований у відносинах між Лондоном і Единбургом після появи парламенту Шотландії. Шотландські депутати продовжують засідати в Лондоні – але в Единбурзі немає англійських депутатів, так провінція почала впливати на центр навіть більше, ніж центр на провінцію. Дрібниця? Але чи випадково сьогодні в Англії більше прихильників шотландської незалежності, аніж у самій Шотландії?

Становище УПЦ Московського патріархату в Російській церкві я б порівняв з становищем Шотландії у Великій Британії. З одного боку – за десятиліття автономії УПЦ стала цілком самостійним організмом – із власним Синодом, власною господарською діяльністю, своїми орієнтирами в політиці. З іншого – українське священство продовжує впливати на події у церковній митрополії. Очевидно, що без голосів українських учасників Собору Кирило навряд чи міг би розраховувати на патріаршество. І зрозуміло, що без УПЦ Російська церква не може розраховувати на той вплив у церковному світі, який вона має сьогодні. А Кирило – на той суспільний і навіть політичний авторитет, яким він володіє і який дозволяє йому на рівних спілкуватися з керівниками Росії.

З цього випливає одна проста річ – не варто зараз серйозно замислюватися про наступника митрополита Володимира. Митрополит – один з останніх, якщо не останній, представник українського священства, що має загальноцерковний авторитет. Власне тому він і опинився на київському престолі: коли Синод РПЦ підшукував наступника митрополита Філарета, ще недавно – замислимося – колишнього місцеблюстителя патріаршого престолу і претендента на патріаршество московське – потрібен був кандидат з бездоганною репутацією, людина, яку з повагою сприйняли б і в Києві, і в церкві в цілому. Але за роки правління митрополита Володимира УПЦ МП стала багато в чому герметичним організмом – вона і влаштована так, що її священики нe перетинають кордонів України, мало відомі в Росії. А от патріарх Кирило серед пастви УПЦ МП має авторитет, який навряд чи можна порівняти з авторитетом будь-якого українського єпископа.

Тому обговорювати питання про те, чи виявиться на митрополичому престолі прихильник автокефалії УПЦ МП або ж її ще тіснішого єднання з РПЦ – значить не розуміти, що після митрополита Володимира справжнім главою Української церкви стане сам патріарх Кирило – а новий митрополит буде відігравати біля нього радше допоміжну роль. У патріарха об'єктивно немає ніякого іншого виходу, якщо він не хоче ослаблення власних позицій. І він до своєї нової ролі активно готується, постійно відвідуючи Україну, спілкуючись з представниками її влади, розмірковуючи про власну резиденцію. Поведінка патріарха Кирила тому так і контрастує з поведінкою його попередника Алексія II, що останній був поруч з митрополитом Володимиром, а новий патріарх думає про час після нього. Алексій був насамперед церковним діячем, Кирило – перш за все політик. І йому просто необхідна ця російська «Шотландія».


Віталій Портников  спеціально для "Католицького Оглядача"
 
Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар