ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

неділя, 29 січня 2012 р.

29.01.2012р. Б. / Божа воля єдина – щоб була одна Церква. Наше завдання – об’єднатися, – Блаженніший Любомир


Гузар
Зустріч з Блаженнішим Любомиром Гузаром – як дотик до вічності, своє добротою, любов’ю, простотою та людяністю він ламає будь-яку кригу. 27 січня у Львові Любомир Гузар зустрівся з молоддю, у громадській організації УМХ, щоб поговорити про відповідальність. Блаженніший відразу попередив, що говоритиме лише 5 хвилин, а потім сподівається на запитання від молоді, які для нього мають стати дороговказом. Про що говорив колишній глава УГКЦ з львівською молоддю – «Гал-інфо» подає короткий підсумок розмови.

Про відповідальність

Зрозуміти, що таке відповідальність, – не дуже складно, однак набагато складніше взяти на себе відповідальність. Відповідальність – це готовність прийняти наслідки нашого рішення. Ми тільки люди і дуже часто боїмося цих наслідків. Зрілість особи пізнається по тому наскільки вона готова брати на себе відповідальність за те, що робить. Є люди, які ніколи ні на що не можуть наважитися, бо бояться наслідків відповідальності.

Про відповідальність особисту та загальну

Ви не можете бути цінним членом спільноти, якщо не є зрілою особою. Кожна людина є камінцем мозаїки. Але щоб наповнити цю мозаїку, камінець мусить мати форму, барву, власний характер. Людина, використовуючи Божі дари, повинна прагнути до самовдосконалення, бути повноцінною людиною. Лише тоді ми здатні будувати суспільство, сім’ю, родину, громаду, парохію, державу. Однак перший наш обов’язок – бути собою, відповідати на те, до чого Господь нас кличе. Усі камінці у цій мозаїці є різні за формою та барвою. Так само і в громаді – кожна людина інша. Але наскільки вона є людиною, християнином, настільки вона будує спільноту.

Про досконалість

Ми часто застановляємося, якою має бути держава, церква, громада? Все залежить від того, які люди складають їх. Якщо маємо людей зрілих, які працюють над собою, то все буде на своєму місці. Коли я говорю про зрілу людину, то не маю на думці досконалу, а таку особу, що старається. Адже ми ніколи не є цілковито завершені: наша святість полягає у тому, що ми віддаємо себе Божій ласці, яка діє у нас. Наша вартість – у тому, що ми стараємося розвивати дари, які маємо. Хтось скаже: «я вже досконалий», але такого нема.

Про святість

Не ми себе освячуємо, Бог нас освячує, бо Він святий. Святість дає нам Господь, а ми можемо Його прагнути, робити все, щоб бути відкритим для Нього і щоб нам нічого не перешкоджало у нашому прагненні Бога, ми лише можемо дуже інтенсивно шукати Його.

Чим ближчими ми хочемо бути до Бога, тим більше стараємося розвинути Божі дари, які ми одержали. Перша за все ми отримали дар життя. Якщо ми християни, то маємо дар віри. Також маємо таланти, покликання до чогось, це ті дари, які треба розвивати. Кожен є унікальним Божим Твором. Чим більше ми стараємося розвинути природні та надприродні дари, тим більше служимо і розбудовуємо усе навколо нас. Страйтеся пізнати, розвинути і жити за тим покликанням, яке Господь дав кожному з нас.

Ми завжди можемо ставати кращими, але треба бути, під цим оглядом, дуже покірним, свідомими того, що перед нами ще довга дорога. Не переоцінюйте себе. Життя не вистачить, щоб бути досконалим.

Про страх

Не треба боятися. Якщо ми боїмося стати святим, то відповідно боїмося навіть прагнути до цього. Не бійтеся бути святим, не бійтеся шукати Бога. Люди часами бояться насмішок з боку інших. Але не переймайтеся тим, що думають люди, проте не робіть якісь дивацтва, старайтеся бути нормальною людиною. Сповняйте свої обов’язки і просіть Господа Бога, щоб освячувати нас. Бути святим – не означає бути диваком, це – означає бути нормальною особою. Святість – це старатися цілковито віддати себе у руки Бога у всьому, що робимо і йти за Ним.

Про хабарі

У часи переслідування ми мали багато прикладів, коли людей, які вірували і за вірою жили, убивали, піддавали тортурам. Сьогодні в Україні немає кривавого мучеництва. Але є інша річ, наприклад – не приймати хабарів. Іноді це може бути проблематично, коли ваші колеги говоритимуть: «ти не хочеш брати хабарів, ти нас судиш». Тобто вони хочуть, щоб ви були таким як вони. У цьому випадку треба мати певну відвагу бути чесним, не брати хабарів і належно сповняти свої обов’язки. У нашому суспільстві це може бути навіть геройством. Але не треба боятися. Якщо ми щиро цього хочемо, Господь нам допоможе, дасть нам силу духа. Пам’ятайте, що у часи переслідування люди навіть умирали за свою віру, за те, що вони вважали праведним, Божим. Такі виклики маємо і сьогодні, але в іншій формі. Може бути прикро, коли ваші колеги будуть робити вам закиди, і це вимагає відваги. Але не бійтеся, просіть у Господа Бога сили духа, щоб відважитися бути іншими та чесними.

Про Людину

Кожне покоління має одні і ті ж проблеми. Ми усі спільно несемо відповідальність за ситуацію, яка є сьогодні. Але не треба думати, що наша ситуація зараз є якоюсь унікальною, що таких поганих часів ніколи не було – були ще гірші. Однак кожен повинен старатися, працювати над собою і для загального блага.

Приглядайтеся – це є дуже важлива школа. Дивіться, як люди навколо вас поводяться, прислухайтеся до конкретного життя і наслідуйте те, що гарне та приємне. Учіться практично, але пам’ятайте, немає людини досконалої, є люди надзвичайні. Такі як, наприклад, митрополит Андрей Шептицький.

Старайтеся бути справжніми людьми, бо це Божа воля. Пам’ятаєте про Діогена, який серед білого дня ходив зі свічкою і шукав людину. На світі дуже мало добрих людей, які направду стараються бути людьми. Бути людиною – це велика гідність, яку, на жаль, ми не стараємося розвинути. Наша гідність є від Бога, але її треба розвивати, ушляхетнювати. Якби на світі було більше людей, то світ став би кращим. Бути людиною – це також ставати великою частиною святості.

Часто нам бракує віри, тому ми повинні благати Бога, щоб скріплював її. Пригадуєте, слова Христа про віру як зерно гірчичне, за допомогою якої можна пересувати гори. Але що означає мати віру? Це розуміти, що не я роблю чудо, не я пересуваю гори, а Господь Бог це робить. Не ми творимо чуда, але віримо, що Бог їх творить.

Про кінець світу

Ісус Христос виразно каже, що ніхто не знає, коли настане кінець світу. Але ті прикмети, обставини, які мали би попередити про кінець, завжди були і є. Нам пророкують, що кінець століття – це кінець світу, дехто навіть на цьому заробляє. Однак треба завжди бути чуйним, робити свою роботу, бо ми не знаємо, коли буде кінець. Ісус Христос завжди на цьому наголошує.

Про об’єднання християн

Розділ церков є свого роду Божою Таємницею. Чому Господь дозволяє, щоб Церкву, яку Він створив, і загалом людство було так поділене? Апостол Павло робить натяк на цю проблему: Господь дозволяє поділ, щоб ми прагнули до єдності. Бог дозволяє таку ситуацію, щоб ми могли сповнити Божу волю і об’єднатися. Ми кажемо: є різні шляхи до Бога. З певної точки зору, це так. Але сьогодні на світі є три тисячі релігійних організацій. Я не думаю, що Бог каже: є три тисячі різних способів любити Його. Ісус говорив: Хто любить Бога, той сповняє Божу волю. А Божа воля єдина – щоб була одна Церква. Наше завдання – об’єднатися, а це означає бути ближчим до Бога.

Ця ситуація схожа на колесо до воза. Вісь – це Христос, а штрихи на обручі – Церкви. На обручі вони далеко одна від одної. Але цим ближче вони до осі, тим ближчі одна до одної. Так я розумію цю таємницю Божу, Господь допускає різнорідність вірувань, щоб дати нам завдання – зблизитись до Нього і зблизитись один до одного.


Підготувала Вероніка Саврук


Джерела: galinfo.com.ua


Мандрівники Христа Царя

Фото: Василь Пишкович

Немає коментарів:

Дописати коментар