ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

середа, 11 січня 2012 р.

11.01.2012р. Б. / Митрополит Львівський: наше життя повинно бути націлене на те, щоб вчитися гідного спілкування з Богом

Слово Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря
на Архиєрейській Божественній Літургії із капеланами пенітенціарної служби

Мр. 10, 2-13.

Достойні учасники моління, приємно й важно те, що ми зібралися на молитву, священики стали навколо престолу, інші моляться спільно у церкві, щоб прославляти Бога та дякувати йому за його велике милосердя до усіх нас. Переживаємо недалекий час після Різдва Христового і розуміємо, що наше життя, як віруючих осіб, повинно бути націлене на те, щоб вчитися гідного спілкування з Богом. Людина, яка далека від Бога, яка виключає Господа із свого життя, спосібна дуже помилятися, а за такими помилками можуть скриватися глибокі порушення Божого Закону. Навіть у короткому читанні, що ми почули від апостола Марка, описано про встановлений Богом нерозривний подружній зв'язок. Фарисеї, спокушуючи Ісуса Христа запитували про відпускну грамоту, яку надавав Мойсей та дозволяв чоловікові відпустити жінку. А Господь не дуже підтримував такий спосіб вирішення проблеми і вказав, що те діялося тільки тому, що люди тривали у своєму завзятті одні проти одних, практикуючи запеклість серця. І Мойсей, щоб вирішити цю проблему, щоб не доходило до гірших наслідків, знаючи людську неміч та бажання тривати у ній, дозволив на розлучення. Пізніше Христос вказав, що Господь встановив чоловіка для жінки, а жінку для чоловіка так, що, коли вони зійдуться, щоб не розлучалися, а були одним цілим і то, через усе своє життя.

Нам відома велика проблема життя у подружжі, яке часто закінчується розлученням, коли молоді люди стають на дорогу спільного життя, щоб творити сім’ю. Жаль, що стається так, коли після певного періоду буття разом, подруги звинувачують одне одного й розходяться. І тут відбувається не тільки порушення закону Божого та Церкви, але за тим, часто слідують різні фізичні надуживання, звинувачування, взаємне побиття - чи в односторонньому порядку, може теж доходити і до вбивства.  В нашому випадку зібралися особи, що задіяні в духовному обслуговуванні тих, хто знаходиться у в’язницях за порушення державних законів. Ті, хто порушує закони й виявлені спеціальними службами, а потім засуджені до різних мір й термінів покарання, надалі залишаються людьми. Багато із них жаліють за скоєння негідних вчинків, каються і мають на це право та обов’язок, щоб найперше миритися з Богом. Це дуже добре, коли особа обдумує свій попередній злочинний спосіб вирішення питань, кається й бажає стати на добру дорогу. Мабуть, найлегше примиритися з Богом, який дає шанс кожній людині і то без осудження у в’язниці. Звичайно, хто помирає без покаяння, а за такою особою числяться духовні злочини, справедливість Божа вимагає, щоб віддати людині згідно її способу життя.

Спосіб служіння в’язням це – дуже відповідальна послуга, не проста й нелегка, бо там, часто знаходяться особливі люди, до яких потрібен винятковий спосіб підходу та пізнання особи. Тому варто було б, щоб частіше капеланам цієї сфери служіння влаштовувати зустрічі з психіатрами та психологами, які б більш фахово розповідали про таких осіб та легший спосіб спілкування з ними. Священики також, повинні старатися, щоб певним особам запропонувати психіатричну послугу. За скоєним злочином криється гріх, який має негативний вплив на особу. З іншого боку, особа, що вчинила зло, навіть сповідаючись, може не мати довіри до сповідника й думати, що він десь виявить правду про скоєний негідний вчинок. Особливо це відноситься до щойно навернених осіб, або не зовсім утверджених у вірі. Від священика, який сповідає осіб, що знаходяться у в’язницях, вимагається великої уваги та авторитету, щоб йому щиро довіряли ті, хто потрапив за ґрати. Із Святого Писання нам відомо про несправедливі звинувачування певних осіб. Не будемо говорити про несправедливий суд проти Сина Божого, але, наприклад, згадаємо несправедливе осудження Йосифа єгипетського, сина Якова (пор. Бут. 39,7-23). Знане теж інше несправедливе звинувачення та вирок проти невинної Сусанни, яка боронила своєї честі проти гидкого зазіхання двох суддів (пор. Дан. 13). І таких несправедливих вироків та звинувачень не бракує до сьогоднішнього дня по усьому світі. А часто стається, що судді можуть помилятися й вважати, що вони вирішують справедливо справу, при тому заведені у блуд ходом досудового слідства. Не згадуємо про різні несправедливі й кроваві засудження, що видавалися над тими людьми, хто вірно служив Богові та не відрікався від нього в ім’я несправедливих законів чи поклонінню видуманим божкам. У посланні до євреїв читаємо такі слова про тих, кого світ несправедливо засудив ради імені Господнього: «Ще інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в'язниць. Були побиті камінням, були перерізані, вмерли, зарубані мечем, тинялися в овечих і в козячих шкурах - збідовані, знедолені, покривджені» (Євр. 11,36-37).


Заохочую вас, достойні отці та брати що послуговуєте у в’язницях, щоб ваше служіння було духовно легким, відважним та охочим допомогти тим, хто потребує вашої помочі, бажає каятися й з допомогою Бога змінити життя на дорогу доброго християнства. Дякую вам за вашу нелегку й відважну послугу! Хай Господь буде у вас та благословить своїми щедрими дарами!


+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ,

Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, 10 січня 2012 р.Б.


Джерело: www.ugcc.lviv.ua

Немає коментарів:

Дописати коментар