ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

вівторок, 10 січня 2012 р.

10.01.2012р. Б. / Біоетичний лабіринт – смертна кара

Біоетика насправді є лабіринтом. Вона створена на стику моралі та медичних знань, етики та біології, пов’язана з питаннями у галузі права, економіки, соціології, психології, і Бог знає чого ще, намагається відповісти на питання про добро і обов'язок. Схиляється над людиною: над лікарем і над пацієнтом, над катом і над засудженим, над фармацевтом і лаборантом, над парламентарієм, що увалює закон, і суддею, що забезпечує його дотримання. Схиляється і питає, чи добро людини або добро кожного з цих людей поважають? Чи їхнє життя і робота є у вимірі їхньої людськості, а чи є ознакою того, що десь на шляху було втрачено те, що ми називаємо гідністю.
 
Ми не завжди можемо знайти в цьому лабіринті себе. Ми не можемо впоратися з конфліктом дібр і цінностей, бажань та очікувань, вимог, прав і можливостей для їхнього задоволення. Так часто ми стаємо безпорадними з відчуттям, що ми опинились у безвихідній ситуації, з одного боку є наші дії – здавалось би – ефективні, але негідні, а з іншого – морально добрі, але неефективні. І як після цього можна легко обійтися без високих моральних стандартів в ім'я короткотривалих ефектів.
 
Чудовим прикладом цієї дилеми є нещодавні обговорення пропозицій відновлення смертної кари. Були підняті різні аргументи, що посилались на багато наук, від психології та соціології, до богослов'я і соціального вчення Церкви. Цікаво, що кожна з цих наук надала аргументи для тих, хто вів дискусію, які підтверджували їхні погляди, принаймні, складалося таке враження. Не зовсім слушно, на мій погляд.
 
Смертна кара не новий винахід. Зовсім навпаки. Насправді, це найстаріший спосіб боротьби з тими, які вчинили тяжкі злочини. Її сенс однозначний і зрозумілий: «для людей, які так чинять так, немає місця в суспільстві, і для їхніх дій немає жодного виправдання». Кримінальна особа становить загрозу для громадської безпеки, тому належить усунути цю загрозу. Злочини завдали серйозної шкоди суспільству, і справедливість вимагає зрівняти рахунки.
 
Вся справа в тім, що смертна кара тільки видимо переслідує ці цілі. Позбавлення життя є в своїй суті застосуванням насильства до особи, яка вчинила злочин, застосовуючи насильство. Це умисне вбивство людини, яка сама скоїла тяжкий злочин раніше, санкціоновано законом. Так до ланцюга зла додаємо наступну клітинку – це подібно до того, якби гасити пожежу вогнем. Ризикований метод, іноді ефективний, але – чи добрий?
 
Смертна кара все ж не вирівнює рахунків, принаймні з погляду компенсації збитків. Вбивство злочинця нічого не виправить: не повертає життя людей, яких той убив, ані недоторканності жінкам, яких той зґвалтував, не поверне грошей пограбованим. Ні, єдиним ефектом є той, що до переліку злочинів, заподіяних злочинцем, суд і кат додадуть ще один – його смерть.
 
Також не можна при нагоді не спитати, за які злочини мав би бути винесеним смертний вирок. Сказати, що мало би це стосуватися найтяжчих злочинів, не зовсім чітке окреслення, що більше, тяжкість злочину залежить від суспільних настроїв. Колись найтяжчими злочинами була хула на Бога. Згодом такими були злочини проти соціалістичної системи. Вбивство і зґвалтування були на одному рівні з розтратою грошей. Враховуючи напрямок, в якому йдуть соціальні зміни, можна висунути тезу, що можуть настати такі дні, коли злочином буде спротив проти пропаганди гомосексуалізму.
 
Смертна кара за своєю суттю незворотня, водночас – оскільки її встановлюють люди на основі доказів, зібраних людьми – відносно легко може стати прикладом судової помилки, також є незворотньою. Як можна виправити вчинені злочини чи компенсувати заподіяну шкоду? Нема шансів ... Також нема можливості, щоб змінити життя, оскільки його забирають у злочинця. Все, що можна було б змінити, остаточно знищують.
 
Чому ж тоді, хтось може запитати, Церква підтримує присутність смертної кари в пенітенціарній системі? Ну – на відміну від заяви різних зірок публічної сцени – Церква не підтримує смертної кари, але тільки допускає її, і це не те ж саме. Як Мойсей через твердість сердець дозволив розлучення в Ізраїлі, так Церква ствердила, що аби знешкодити нападника, треба визнати право державної влади карати, «не виключаючи смертної кари у випадках найтяжчої складності». Відразу ж зазначено, однак, що уряди повинні використовувати безкровні засоби там, де вони є достатніми для цієї мети.
 
Сьогодні, винного можна знешкодити, закриваючи його у в'язниці. У всякому разі, засуджені до смертної кари часто довгий час очікують виконання вироку, переживаючи чергову апеляцію. Смертний вирок не так знешкоджує злочинця, як уможливлює виконання помсти за скоєні злочини. Така мотивація немає жодного виправдання, ні в Євангелії, ні у вченні Церкви. Тому, якщо є можливість досягти суспільної безпеки безкровними способами, вбивство навіть найбільшого злочинця стає перетином кордону самооборони і вже є злочином, який волає до неба про помсту. Як би це не виглядало, але Христос не був прихильником смертної кари. Взяв на Себе вантаж злочинів, спрямованих проти законів, щоби на Собі замкнути ланцюг зла.


ks. Piotr Kieniewicz MIC

За матеріалами: Radio Watykańskie


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар