ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 2 січня 2012 р.

02.01.2012р. Б. / Блаженніший Любомир — про гроші та благодійність

Розмова про матеріальне багатство з Блаженнішим Любомиром (ГУЗАРОМ), екс-главою Української греко-католицької церкви, сама напрошувалася. Архієпископ-емерит (той, що вже на пенсії. — Ред.) нещодавно представив свою другу аудіокнижку «Суспільство і бізнес» із другої трилогії «Суспільство». (Нагадаємо, перші CD були об’єднані назвою «Три дороги», де, власне, йшлося про шлях до себе, ближнього й Бога). Піднята тема, як нам здається, мало розвинута. Частіше все-таки говорять про багатство духовне. До того ж Блаженнішого Любомира неспроста називають мудрецем нашого часу — він уміє про складні речі говорити просто.
 
— У Євангелії є слова Ісуса Христа про те, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Небо, — розпочав Блаженніший ЛЮБОМИР. — Із цього виникає цілком логічне запитання: жити в достатку — гріх? Звісно ж, ні! Багатство саме по собі не є чимось злим. Проблема тільки в тому, що зазвичай заможна людина почувається настільки самодостатньою, що Господь їй не потрібен. У новій аудіїокнижці якраз наголошую на тому, що бути багатим треба вміти! Наприклад, можна допомагати осиротілим дітям чи хворим людям. Або ж підтримувати культуру. Врешті, створити робочі місця, відкривши власний бізнес. Варіантів безліч.
 
На жаль, дуже багато людей (не тільки в Україні) не вміють користати зі своїх статків. Так, чимало наших скоробагатьків, або, як їх іще називають, нових українців, не знають, що зі своїм майном робити. Прагнуть показати іншим, що вони «хтось». Для того селяться в маєтках у кілька поверхів, роз’їжджають на авто «люкс» класу, навіть літають власними літаками... Однак глибоко в душі більшість із них залишаються порожніми й часто нещасними. Бо правдиво заможна людина — багата не тільки майном, а й духом. Вона свідома того, що її багатство — Божий дар. До того ж воно не є початком усього. Тож для неї на першому місці є ЛЮДИНА, яку вміє пошанувати.
 
Пригадую, студентом підпрацьовував у готелі, що знаходився в курортній зоні. В мої обов’язки входило приймати відвідувачів, коли ті реєструвалися. Серед них були різні. Мільйонери, які, коли треба було зачекати, терпеливо це робили. Представники середнього класу, які теж демонстрували чемність у непередбачуваних обставинах. І скоробагатьки, які щойно зайшовши в готель, починали фиркати — все їм не подобалося. Одним словом, поводилися дико. Їх було видно здалека. Очевидно, правдиво заможна людина, а тим більше заможна з роду, а не від учора, є культурною.
 
Може, діти наших скоробагатьків і стануть правдиво заможними людьми: душею, духом і грішми. Якщо збережуть той спадок, звичайно.
 
— Блаженніший, ви сказали, що багатство не є гріхом. А прагнути бути багатим?
 
— Також. Особливо, якщо людина до цього має дар. Не кожен зуміє чесно розбагатіти.
 
Ми забуваємо, що в нормальному суспільстві багаті люди мусять бути.
 
Однак існує проблема. Сучасне телебачення щосили пропагує як ідеал молоду, здорову, багату людину, яка може робити все, що їй заманеться. От дивиться ту чи іншу телепередачу хлопець чи дівчина й думає: «Як було би добре мати багато грошей!» Ні, щоби заохочувати молодих розвивати свої здібності, здобувати одну-дві освіти, ставати конкурентоспроможними фахівцями...
 
— Блаженніший, ви — один із найбільших моральних авторитетів сучасності. Багато хто шукав і шукає вашої прихильності. Одні — просто так. Інші — з корисливою метою. Тож радо приймаєте пожертви від усіх чи робите це вибірково?
 
— Коли хтось щиро бажає зробити пожертву, то я дуже радо розповідаю про можливості: Патріарший собор, інші церкви й монастирі, УКУ, сиротинці, лікарні, будинки престарілих... Далі людина сама робить вибір. Коли ж просить скерувати її, мовляв, краще знаю, де зараз найбільше відчувають нестачу, скеровую. Але якщо розумію, що хочуть підкупити, відразу відмовляю.
 
Дарунків для себе я ніколи не приймав. Відверто вам кажу. Бо що мені треба? Дах над головою маю. Тарілка не порожня. Ну, потрібно щоразу ліки купувати. Дякувати Богу, коштів на ліки вистачає. А щось більше... Аби похизуватися перед іншими: «О, я в банку тримаю солідне конто (суму. — Ред.)». Думаєте, то візьму з собою?.. Така моя філософія.
 
— Нещодавно доводилося стати свідком непростої дискусії: яким чином скеровувати кілька десятків тисяч євро на операції важкохворим дітям, які їм продовжать життя на кілька місяців, від сили — на кілька років, коли навколо стільки інших хворих, які потребують допомоги?
 
— УПЦ має чимало добрих радіопрограм. Одну з них веде диякон Микола Лисенко. Наприкінці майже кожної передачі він оголошує потреби. Приміром, необхідні гроші на операцію такій-то дитині. Далі називає телефони батьків. А за якийсь час повідомляє про перебіг ситуації або її розв’язок, час від часу дякуючи жертводавцям. Думаю, в наших церквах, у нашому суспільстві ми повинні наслідувати цей приклад. А питання, чи вдасться дитині врятувати життя й наскільки лікарі зможуть його продовжити — другорядне. Господь вирішує, кому скільки жити. Інколи прогнозують кілька місяців, а людина живе двадцять років.
 
— Оскільки цей піст носить благодійний характер, а до Різдва залишається тиждень, ваші екстрені рецепти доброти.
 
— Ми чомусь вважаємо, що проявляємо милосердя, коли допомагаємо потребуючим: хворим, бездомним, голодним... Що їм треба допомагати — немає сумніву. Однак мені здається, що всі потребують милосердя. Тому стараймося поважати одне одного, говорімо приємності, любімося... Одним словом, будьмо людяними.
 
Нещодавно в рамках соціальних днів, які проводить наша Церква, я побував у Черкасах. Там, відповідаючи на різні питання, дав такий рецепт: щовечора порозмірковуйте над тим, що Господь Бог для вас нині зробив, а потім замисліться: а що ви доброго зробили для інших?.. То буде прекрасне дотримання посту. І не тільки посту.
 
— Підведіть, будь ласка, підсумки року, що минає — суспільно-політичні, церковні...
 
— Щодо церковного життя, то наше коло діалогу розширюється. Так, 1 грудня предстоятелі УПЦ, УПЦ КП і УГКЦ спільно зробили заяву щодо ситуації в Україні.
 
— До речі, на вашу думку, її почуло суспільство?
 
— Ви, журналісти, про це питаєте?.. А мали б мене інформувати. (Сміється.) Між нами кажучи, думаю, що ще ні. Паралельно відбувається багато важливих подій, як от саміт Україна — ЄС. Однак почують. За кілька місяців маємо намір провести всеукраїнський круглий стіл. Крім того, відбудуться локальні круглі столи. Будемо обговорювати ситуацію й те, як реагувати на неї. То не повинні бути тільки інтелектуальні академічні завдання. Наша ціль — привести до змін. Єдина умова глав Церков — щоби це робити мирним шляхом.
 
Щодо самого суспільства, то дедалі більше зауважую в людей наявність громадянського мислення. Вони починають розуміти, що держава не існує для того, аби їм щось давати. Держава не здатна дати. Натомість необхідно брати на себе відповідальність і спільними зусиллями йти до конкретних результатів.
 
Може, комусь 2011 рік може здатися непродуктивним. Однак я — оптиміст. Із радістю помічаю ті незначні зміни на шляху нашого переродження з радянських людей на українців.

— Блаженніший, що хочете побажати українцям на Новий рік?

— Аби зрозуміли, що Бог нас любить!


Надія ТИСЯЧНА, «День»


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Немає коментарів:

Дописати коментар