ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятниця, 24 лютого 2017 р.

24.02.2017р. Б. / Святого священномученика Власія, єпископа Севастійського

Святого священномученика Власія, єпископа Севастійського

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Власіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Священства помазанням і мученицькою кров’ю прикрасився ти, славний Власіє, і сяєш всюди у вишніх ликуючи і нас оглядаєш, які у храм твій прийшли і зовуть безперестанно: «всіх нас збережи». 

З давніх-давен у нас є звичай поручати домашню худобу опіці святому Власію. Святий Власій був лікарем, він цілковито посвятив себе служінню Богові. З часом став він єпископом Севастії, міста, що належало до Кападокії, а опісля до Вірменії Малої. В часи переслідування християн за Диоклетіяна єпископ Власій скріплював вірних Христових у святій вірі, а коли майже всі втекли з міста, він також пішов у пустелю і замешкав у печері біля гори Арґеос. 

Однак вояки, послані ловити диких звірів, в зубах яких мали гинути християни, його знайшли там, а дізнавшись, що він християнин, закували в кайдани і відвели до мучителя Агриколая (було це вже за імператора Ліцинія). 

Святий Власій охоче йшов з ними, бо, як казав напередодні, йому тричі явився Ісус Христос і закликав його принести Йому жертву за звичаєм свого священства. Дорогою горнулися до нього хворі, а він їх оздоровляв – і людей, і домашню скотину. Одна невіста з плачем принесла до нього дитину, яка вдавилася риб’ячою кісткою і вже вмирала. Святий єпископ помолився і дитина стала здорова, а ще Господь наділив слугу свого Власія особливим даром, що всі хворі на горло призивають його і донині, сподіваючись на поміч. Коли святого Власія привели до мучителя, то святий сміливо визнав Христа і переніс усі катування: бичування, палення свічками, здирання шкіри з живого тіла та інші муки. Потім його кинули до в’язниці. За ним ішло семеро побожних невіст, збираючи краплі крови, що стікали з його ран, і помазувалися ними. Коли ж за це їх привели на суд, то вони навіть чути не хотіли про цісарську ласку, не злякалися мук і перетерпіли все, що лишень жорстокі кати могли видумати. Крім інших мук, їх кинули у вогонь, однак він навіть не діткнувся їх одежі. Одна з них мала двох синів, котрі просили, щоб і їх кинули у вогонь, та мучитель наказав замкнути їх у в’язниці, де страждав святий Власій. Усіх сімох жінок лютий поганин наказав убити мечем, так ряди святих мучениць поповнило сім нових вінців вічної слави. 

Потім привели святого Власія на нові муки. Кинули його в глибоке озеро, але він сухою ногою ходив по воді і, сівши посеред озера, як на землі, прославляв Господа і взивав до поган, щоб те саме зробили в ім’я своїх божищ. Кинулося за ним до води 68 воїнів – всі до одного пішли на дно і загинули. А святий вийшов на берег, став перед мучителем і сказав: “Покайся і віруй в Ісуса!” Мучитель наказав його стяти мечем, а разом з ним і двох хлопчиків, мати яких, одна з сімох мучениць, випросила в Бога для них побідоносний вінець слави. Було це близько 316 р.
Уже здавна на Київській Русі почитали святого Власія як покровителя домашньої худоби, і коли якась хвороба падає на худобу, то призивають його на допомогу. Звичай той сягає дуже давніх часів, зразу ж після смерти святого мученика. Побожне передання розповідає, що коли святого вели на суд, то якась жінка з плачем прибігла і, припавши до його ніг, жалілася, що вовк украв її останнє порося. Святий Власій утішив її і сказав: “Іди спокійно додому, вовк поверне тобі твоє порося!” І справді, коли жінка прийшла додому, то застала порося здорове коло хати. Довідавшись наступного дня, що святого Власія після катувань кинули до в’язниці, вона те порося заколола і частину м’яса у мисці передала святому мученикові. Він прийняв щиру жертву бідної жінки і попросив, щоб вона кожного року згадувала його пам’ять, а Бог буде їй на худібці благословити. З того часу прийнявся, поширився, а з часом і прийшов на Русь побожний звичай віддавати худібку під опіку св. Власія. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 23 лютого 2017 р.

23.02.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Юда.1,11–25:  «Тих, що вагаються, старайтеся переконати, інших рятуйте,… до інших майте повне страху милосердя»

Бог, який є любов’ю, шукає різних способів, щоб спасти кожну людину. Він завжди діє у нашому житті. Ніколи не перестає діяти. Посилає нам тих чи інших людей, створює ті чи інші ситуації, допомагає почути ті чи інші фрази, читати ті чи інші книжки. І так само ми у своїй поставі до інших людей завжди є для когось або спасенням від Бога, або ж джерелом якоїсь проблеми. 

Ніколи на комусь не ставмо хреста. Стараймось завжди в якийсь спосіб до людини промовляти, потягати до Бога. Якщо не можемо щось зробити зовні, то молитися за неї ніколи не можемо перестати. Маймо ті почуття, що були у Христі Ісусі! І як Бог хоче спасення кожної людини, так само і ми прагнім вічного життя для кожної людської особи.

*** 
Лк.23,1-34;44-56:  «І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували»

Бачимо в цьому уривку Євангелія унікальну річ. Христова присутність змінює життя людей і стосунки між ними. Двоє людей, які були далекими від Бога й не шукали за Його посередництвом змін у своєму житті, від короткотривалої присутності між ними Ісуса Христа «стали приятелями».

Поки Спасителя водили від Пилата до Ірода, оскільки Пилат не мав бажання віддавати Його на страту, а Ірод не мав права цього зробити, бо карати на смерть було дозволено лише римській владі, минуло небагато часу. Але в той час вороги стають приятелями. 

Сам Ісус терпить і страждає від них, зрештою – вони віддають Його на смерть, однак сама присутність Христа-Бога приносить порозуміння між Іродом і Пилатом і показує нам, що Бог діє завжди й повсякчас. Таке й наше покликання – не зважати, які обставини є навколо, важкі чи легкі для нас, але у всі ситуації приносити Бога.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.02.2017р. Б. / Святого священномученика Харлампія, єпископа Магнезії

Житіє святого мученика Харлампія, єпископа Магнезії

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Харлампій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Вживаючись у благодать священства, славний, церкву світло прикрасив ти стражданням божественним, яке за Христа прийняв єси мужньо радуючись, Харлампіє чесний, світильнику всесвітній, який осяює краї, як непереможний. 

На судилище Луціяна і Луція привели 113-літнього старця Харлампія, єпископа Магнезії. Не довгий був той суд. Старець визнав, що вірує в Христа, і його передали мучителям, а ті з його тіла здерли всю шкіру. Мороз по тілі пройшов у тих, хто це бачив, а мученик голосно дякував катам: “Дякую вам, що обстругали моє тіло, бо через це обновився і дух мій во Христі!” 

Залізні гаки впали з рук катів, коли вони почули ці слова, а двоє з них, Порфирій і Ваптос, увірували в Бога, який дає мученикам своїм силу терпіти за Нього. Вони голосно прославляли Спасителя, а за їх прикладом пішли три невісти, що дивилися на ті муки. За наказом суддів усі п’ятеро прийняли смерть від меча. 

Однак та страта не злякала нікого; майже все місто, бачачи численні чудеса і зцілення, які діялися під час мук Харлампія, повірило в Ісуса, навіть сам суддя Луцій голосно говорив, що великий є Бог християнський. Дали знати про це імператорові Северу, і той наказав привести Харлампія на свій суд в Антіохію Писидійську. Тут почалися нові муки: лице святого припікали свічками, шматували його тіло, прокололи груди, пекли на вогні тіло його. В той самий час стали діятися нові чуда. Святий оздоровив на очах у всіх біснуватого і воскресив померлого. Тисячі повірили в Ісуса, дочка царя Галина припала до ніг святого і славила Христа, в якого повірила. Однак імператор, хоч уже зворушилося і його серце, не навернувся, не допомогло і те, що дочка його своєю молитвою двічі стерла в порох золоті поганські божища – імператор велів стяти святого Харлампія мечем. Коли ж святий з радістю став на коліна, щоб підставити свою голову під меч, явився йому сам Спаситель. Святий Харлампій молив Його, щоб на місці, де спочинуть його мощі, не було ані голоду, ані хворіб, ані пошести на худобу, щоб там воцарився мир, щоб усі жили в добрі, в багатстві земних плодів, та насамперед – у Божій благодаті. Так остання молитва стала водночас доказом великої любови святого до ближніх, який стільки перетерпів задля любови Бога і Його правди. А коли кат підніс меч, щоб відсікти голову мученика, побачив перед собою лишень тіло, бо душа в гарячій молитві піднеслася до неба. Тіло мученика, намащене дорогим миром, чесно поховала Галина, дочка імператора. Було це близько 202 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР