ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

четвер, 20 липня 2017 р.

20.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.7,24–35:  «Ось що, брати кажу: Час короткий»

У цьому читанні апостол підсумовує, що будь–який спосіб життя, чи в подружжі, чи в самотності, триває недовго. Потрібно, відповідно до свого стану і покликання, користуватись часом, який Бог дав, і цінувати його. Бо часто ми живемо так, немов би людське життя на землі триває безконечно. Ми не цінуємо тих років, місяців, днів, годин, хвилин і секунд, які Бог нам дав. 

Маємо пам’ятати, що наприкінці життя мусимо прозвітувати за те, як використали подарований Богом час на землі. Живімо так, щоб почути від Господа, що ми були добрими управителями того часу, який Він нам призначив!

*** 
Мт.15,12–21:  «Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих!»

Маленькі діти навіть у своїх іграх, у своїй поведінці часто копіюють батьків. Так само, як зовні можемо зауважити в дітей риси, які вони перейняли від своїх мам і татів, так і поведінка дітей дуже добре відображає поведінку тих, з кого вони беруть приклад. 

Ми, як християни, покликані показувати добрий приклад, вказувати іншим правильний шлях. Тому, якщо хочемо називатися християнами, маємо завжди бути такими проводирями, які показують іншим Бога і провадять до Нього. Через це християнин завжди має знати, куди він іде, – тоді буде добрим проводирем для інших. Люди завжди потребують когось, хто був би для них взірцем. Будьмо зрячими проводирями, тими, що ведуть до Ісуса Христа, бо самі йдуть за Ним!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.07.2017р. Б. / Преподобних Томи, що в Малеї, і Акакія, що в “Ліствиці”; Святої мучениці Киріякії

Преподобних отців наших Томи, що в Малеї, і Акакія, що в “Ліствиці”

Тропар святим, глас 1: Світила Богом явлені для світу,* і для монахів духовні зорі,* Тома – чудесами, Акакій – послухом,* засяяли світло.* Їх, як тих, які мають сміливість перед Богом* помагати молитвами в боротьбі, молимо,* щоб просили у Христа Бога* дарувати прощення прогрішень тим,* хто вшановує їхню святу пам’ять. 

Кондак Томи, глас 4: Великими подвигами мужньо прославився ти,* але божественною любов’ю запалився,* царя тлінного і всю земну красу зненавидів,* й оселився на горі Малейській,* з якої зійшов на небеса до Царя царів, Томо,* молися неустанно за всіх нас.

Кондак Акакія, глас 2: Світ покинув ти і пішов за Христом ще з дитинства,* премудрий Акакіє преподобний,* і наслідуючи Його добровільне смирення,* подолав ти гордого мучителя.* Молись неустанно за всіх нас. 

Преподобний Тома був воїном. Він пізнав усю марноту світу, скинув з себе обладунки і надягнув монашу одежу. Відтоді хрест став його єдиною зброєю. Він відвідував у пустелі самітників і подивляв їх подвиги. А потім пішов, за проводом святого пророка Іллі, який йому явився, на гору Малея в Ликаонії. Там він почав провадити життя самітника, свідоме Бога, ангельське й чисте та сповнене каяття. Витримав довгу боротьбу зі спокусами й упокорив тіло духові, тобто отримав найбільшу перемогу. Бог скріплював його багатьма небесними видіннями і дав йому силу оздоровляти хворих, бо й перед людьми не затаїлося його святе життя, тому вони горнулися до нього, раді почути його науки й отримати його благословення. Поблизу печери святого, за його молитвами, почало бити джерело цілющої води. А коли Господь покликав його до себе, то й після смерти біля його гробу не припинялися чуда. Жив преподобний Тома у дев’ятому столітті. 

Про преподобного Акакія Йоан Ліствичник пише у своїй “Духовній драбині”, що той, молодий віком, був з одним монахом, який бив його немилосердно. Святий Йоан Саваїт одного разу побачив того юнака з побоями на тілі і дивувався його терпеливості й утішав його, що терпіння подасть плоди спасіння. Дев’ять років з найглибшим смиренням страждав преподобний Акакій, та, однак, не покинув злого монаха. Так святий і помер, давши найбільший приклад послуху та смирення, а Бог прославив його гріб численними чудами. 

__________ У той самий день
Святої мучениці Киріякії

У часи мучителя Диоклетіяна жив побожний муж Доротей, його жінка називалася Євсевія. Бог дав їм доньку, яку вони у святому хрещенні назвали Киріякія. Виховували її в благочесті й скромності, як усі батьки повинні виховувати своїх дочок. Та почалися переслідування християн. Їх усіх схопили і поставили перед судом, де жорстоко бичували, а потім Доротея і Євсевію відіслали до мучителя Уста в Митилину, а Киріякію – до імператора Максиміяна в Никомидію. Як закінчили свій земний подвиг її батьки – не знаємо. А свята дівиця перетерпіла в Никомидії найжорстокіші муки, після того її відіслали до Витинії, де старостою був страшний ворог християнства, мучитель Іларіон. І там також свята Киріякія перенесла тяжкі муки, а потім довго сиділа у в’язниці. 

Коли уряд у місті обійняв новий староста, то засудив святу дівицю на спалення. Але Бог явив свою силу, бо коли Киріякія стала молитися, упав такий рясний дощ, що погасив вогонь. Тоді святу мученицю кинули до диких звірів, але ті припали до її ніг і стали лизати. Ці чуда мучителі списували на чари, тоді староста наказав Киріякію стяти мечем. Свята мучениця вклякла на молитву, під час якої легко нахилила голову і вмерла, ще до удару меча. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 19 липня 2017 р.

19.07.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.7,12–24:  «Ви куплені високою ціною!»

У своєму житті ми найбільше цінуємо те, над чим найбільше потрудились і попрацювали, до чого приклали своїх великих зусиль і старань. Коли нам щось дістається задарма, подароване, навіть коли воно дороге, то ми так цього не цінуємо, як те, що здобуваємо зі зусиллями. З цього погляду стає зрозумілим, чого ми так мало цінуємо найбільший подарунок, який нам хто–небудь коли–небудь робив, – Вічність! 

Коли ми собі усвідомимо, що Бог віддав своє життя, пролив кров, щоб ми мали цю Вічність – Царство Небесне, напевно, чимало змінимо у своєму житті. Нам потрібно постійно пам’ятати, наскільки високу ціну Бог за нас заплатив. Наскільки ми цінні в очах Божих, що Він віддав свого Єдинородного Сина, який пролив за нас свою кров, що б ми були учасниками Його царства.

*** 
Мт.14,35–15,11:  «Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину»

Інколи наша поведінка може здивувати нас самих. Можемо вчинити те, чого самі від себе не очікували, а може, й інші не очікували від нас. Але якщо ми так чи інакше повелися, значить, у своєму серці ми мали щось, не вирішене для себе, що в конкретній ситуації стало для нашої поведінки визначальним. 

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. Шило неминуче десь вилізе, покажеться, вколе або власника мішка, або того, хто поруч. Так і в нашому житті неминуче показується те, що ми носимо всередині, ким ми є, воно вийде нагору, дасть про себе знати, найчастіше тоді, коли ми найменше цього сподіваємося. 

І тому важливіша річ – плекати своє внутрішнє буття. Адже якими ми є всередині, такими творимо обставини навколо нас. Що маємо у своєму серці, це і виявимо назовні в кризових ситуаціях. Тож дбаймо про чистоту свого серця, бо як погане дерево не зродить доброго плоду, так і людина з нечистим серцем не може робити добрих справ!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР