ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 5 грудня 2016 р.

05.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Сл.1,1–10:  «Мусимо за вас, брати, повсякчас дякувати Богові»

Спитаймо себе, як часто у нашому серці з’являється почуття вдячності. Найперше вдячності до Бога, що дав нам життя, наших батьків, друзів, виховання, як також ті чи інші здобутки. Погляньмо, скільки ми всього маємо, за що ніколи не дякували, або навіть не застановлялися, що це є Божим даром! 

Найчастіше ми йдемо у зворотному напрямку, тобто маємо в собі здатність бути всім невдоволеними, нарікати, мати претензії до обставин, до людей. Може, не маємо відваги мати претензій до Бога, але часто маємо якісь невдоволення тим, що Він допускає у нашому житті. 

Саме тому маємо розвивати в собі це почуття вдячності за все те добро, яке отримали від Бога. Також вчімося дякувати людям, що вони нам роблять стільки добра, тоді побачимо, що ми насправді значно багатші, аніж собі думали!

*** 
Лк.12,13-15;22-31:  «Шукайте Його Царства, а це вам додасться»

Коли пізнаємо християнство, то інколи нам може здаватися, що воно закликає відмовитися від цього земного буття й цілковито зосередитися на Богові. Занедбати все, що тут робиш, свої громадянські та подружні обов’язки, а перейнятися лише Царством Небесним. Але це зовсім не так. 

Зі свого власного досвіду знаємо, що, зміцнюючи свої стосунки з Небесним Отцем, змінюючись внутрішньо, бачимо зміни в усіх ділянках нашого життя. 

Тому Господь і каже: «Шукайте найперше Царство Небесне», бо де є Царство, там є Бог! Адже коли ми знаходимо Бога, тоді Господь додає: «Все додасться вам!» Значить, і все інше вирішиться! 

У Бозі починаємо розуміти, що є істинним добром для нас; що, як і коли маємо чинити і як будувати свої стосунки з іншими!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.12.2016р. Б. / Святого апостола Филимона і тих, що з ним; Святої мучениці Кикилії

Святого апостола Филимона і тих, що з ним

Тропар, глас 3: Хай веселяться небесні і хай ликують спільно із земними, бо приспіла пам’ять богоносних апостолів Филимона славного із Архипом, Онисимрм, Марком же Аполосом і Апфією всемудрою, молитвами яких і нас, Христе, радости сподоби і спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Як зорі всесвітлі, які всі краї просвічують, апостолів Христових возхвалімо, Филимона славного, і Архипа священного, і Онисима, і Марка, і Аполоса, з ними ж і Апфію всемудру, взиваючи: моліть неустанно за всіх нас. 

Святий Филимон був багатим міщанином у Колосах Фригійських. Святий Павло називав його улюбленим приятелем, саме до нього апостол писав послання у справі Онисима, який був невільником Филимона й утік від нього. Жінка Филимона називалася Апфія. У їх домі збиралися вірні, серед них Архип, що відзначався найбільшою побожністю. Святість їх життя мала бути велика, якщо апостол Павло так починає своє послання до Филимона: “Павло, в’язень Христа Ісуса, та брат Тимотей – Филимонові любому й нашому співробітникові, і сестрі любій Апфії та Архипові, нашому товаришеві боротьби, і твоїй домашній Церкві: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах, бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих” (Флм. 1, 1-5). Усе послання складається з двадцяти п’яти стихів. Відповідно до найдавніших джерел, апостол Филимон прийняв мученицьку смерть разом з дружиною своєю Апфією та Архипом у Колосах, за імператора Нерона. Однак інші передання свідчать, що він був єпископом Гази, а після мученицької смерти його мощі, прославлені чудесними оздоровленнями, перенесли до Колос.

__________
У той самий день
Святої мучениці Кикилії

Свята Кикилія (Цицилія) була родом з Риму і походила з дуже славної та багатої родини. Своє дівицтво вона присвятила Богу ще в молодому віці. А коли батьки змусили її вийти заміж за одного багатого поганського юнака Валеріяна, то Кикилія зразу ж після вінчання зуміла навернути його до Христової віри. Вона послала його до тодішнього папи Урбана І (223- 230), який охрестив його в катакомбах при Аппієвій дорозі. А Валеріян навернув свого брата Тивуртія. І так троє вони стали роздавати майно бідним і ховати замучених християн.

Коли ж про це довідався староста Алмах, то наказав обох братів жорстоко побити, а після тяжких мук велів їх стяти мечем. Перед смертю вони ще навернули сотника Максима, який також прийняв мученицьку смерть. Тимчасом свята Кикилія, поховавши тіла мучеників, навернула ще близько чотириста осіб. За наказом мучителя її також схопили і віддали на муки, після яких її вбили мечем. Так свята мучениця віддала свою чисту душу в руки Небесного Нареченого. Сталося це близько 230 р.

Уже в IV ст. в Римі вже був храм в пам’ять святої мучениці Кикилії. У 821 р. папа Пасхалій І (817-824) на кладовищі при Аппієвій дорозі віднайшов тіло святої Кикилії, висушене, але цілком ціле. Його перенесли до відновленої церкви в її честь, при якій папа побудував монастир для монахинь. Вони мали берегти святі мощі і кожного дня співати правило на честь мучениці. Та з часом монастир і церква і місце те пішли в забуття. Аж у 1599 р., за папи Климентія VIII (1592-1605), мощі святої було віднайдено вдруге. Під час віднайдення мощей святої сповнилися багато чуд. Кардинал Бароній, самовидець цього, пише, що тіло було вкрите шовковою опоною, а в ногах лежали хустини зі слідами крови – свідчення мученицької смерти. При першому і другому віднайденні мощей святої Кикилії також було знайдено мощі святих мучеників Валеріяна і Тивуртія. У латинському обряді свята мучениця Кикилія поминається при кожній Службі Божій. Вона також є покровителькою церковної музики.

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 4 грудня 2016 р.

04.12.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.2,14–22:  «Ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі»

У цьому світі людина як правило прагне займати різні становища, більше чи менше впливові. Вона завжди прагне утвердитися, хоче щоб її зауважили інші. Однак Господь вказує, що важливе зовсім інше: ми не чужинці, приходні, які мають хвилюватися за своє земне становище, а ми є співгромадяни святих, співгромадяни, учасники Царства Божого. 

І це співгромадянство має кожна людина, яка живе на землі, бо своєю смертю та воскресінням Господь робить усіх учасниками Царства Небесного. Але це громадянство, як і громадянство будь-якої країни, теж треба спершу прийняти, а тоді за цим небесним громадянством жити.

*** 
Лк.8,41-56:  «Дочко, віра твоя спасла тебе!»

Коли уважніше приглянемося до Євангелія, то можемо зауважити, що навколо Ісуса Христа ходили великі натовпи людей. Можна лише припускати, чому їх було так багато. Хтось прийшов з цікавості, хтось – тому, що бачив, що Він поважна особа, і хотів бути ближче до Нього. Хтось – ще з інших якихось мотивів, усвідомлених чи не усвідомлених. Але, напевно, мало було тих людей, які усвідомлювали, що Ісус Христос є Господь, а Господь може творити чуда.

Тому в Євангелії серед тих тисяч людей бачимо небагатьох, які зцілювалися. А зцілювала їх саме їхня віра. Бог міг оздоровлювати тисячі цих людей, але зцілювалися одиниці – саме ті, хто приходив з вірою. Бачимо, що ця жінка серед юрби людей, які штовхали Христа, одна-єдина «доторкнулася» вірою. 

Як і в нашому житті: ми, здавалось би, часто приходимо до Бога, але чи доторкаємося з довірою до Нього? Бог «потребує» нашої довіри, аби щось нам дати. Бог може все, але може все лише через нашу віру!

*** 
Введення у храм Пресвятої Богородиці

Знаємо, що у Святеє Святих раз на рік вступав один зі священнослужителів. Тому нам складно зрозуміти, як Пресвята Богородиця могла ввійти до Святая Святих. Звичайно, можемо про це дискутувати, довго думати, міркувати. Однак Богородиця не лише ввійшла до храму, у Святеє Святих, де була присутність Господня, – вона, земне, людське творіння, сама стала храмом, Святая Святих – сама прийняла Господа. 

Це велике покликання, яке виявляє Богородиця, є покликанням кожного з нас. Апостол Павло каже: «Уже не я живу, а живе в мені Христос». З одного боку, ми приходимо до храму Господнього, а з іншого – ми самі є храмом Духа Святого, як про це також каже апостол Павло. 

Ми самі є храмом Господнім. Тому маємо пам’ятати, до Кого приходимо в храмі – до Володаря всього видимого й невидимого. Пам’ятати, Кого приймаємо до себе, Хто живе в нас, – Творець усього видимого й невидимого. І коли це усвідомлення будемо в собі розвивати, то настане велична радість перебування з Господом, яка триватиме навіки–віків. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР