ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

понеділок, 29 серпня 2016 р.

29.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.2,4–15:  «Тому благаю вас: Покажіть йому любов»

Рідко натрапляємо на те, щоб апостол благав когось. Тут він дає нам гарний приклад, що людину, яка у гріху, яка відпала від Бога, можна повернути до Бога лише тоді, коли вона досвідчить Бога не через чиїсь гарні слова, а через праведне життя тих чи інших осіб. 

З прикладу життя дуже багатьох святих бачимо, що люди, коли зустрічались з ними, змінювались, бо вони зустрічались немов би з самим Богом. Зустрічались з їхнім милосердям, любов’ю, вони самі чули цю переміну навернення. То ж найважливіше свідчити цю любов, дарувати її людям, бо через це показуємо і даруємо їм Бога. 

* * *
Мт.23,13-22:  «Лицеміри, що людям замикаєте Царство Небесне»

У нашому щоденному житті, християнському житті, у житті Церкви, в духовному житті ми часто усвідомлюємо, що перебуваємо з Богом лише в храмі на Службі Божій, коли сповідаємося та причащаємося. Ще трохи спілкуємося з Богом, коли вранці та ввечері молимося, читаємо Святе Письмо чи духовну літературу. Але це дуже мало, якщо поглянути на наш день. Це інколи лічені хвилини, інколи години – все одно небагато порівняно з тривалістю доби. Інший час ми проводимо, не пам’ятаючи про Божу присутність. Але нейтрально жити не можна: ми або є з Богом і свідчимо про Нього, або не свідчимо. Якщо ми Бога досвідчуємо і пізнаємо, тоді в будь-яких обставинах, в яких ми б не перебували, являємо Його. Не обов’язково промовляти слова молитов, але бути в тому молитовному стані, бути в Божій присутності, у Божій благодаті, бути з Богом. І тоді ціле наше життя стає свідченням про Бога. А коли наші стосунки з Богом обмежуються лише певними релігійними практиками, це не є свідченням про Бога. Я є людиною 24 години на добу. Я є українцем 24 години на добу. Християнином я теж є або 24 години на добу, або не є. Не можу я бути 3 години на добу українцем, а потім особою якоїсь іншої національності. Так само не можу бути християнином лише хвилини чи години на добу. 

Тому мусимо розуміти ці тверді Христові слова, які Він каже про лицемірів. Лицеміри – це ті, котрі вдають, що вони кимось є. Не можемо бути християнами лише якийсь час, а тоді в тих чи інших обставинах немовби взяти відпустку від християнства. 

Насправді ж ми всюди й повсякчас покликані вказувати людям на Бога. І, врешті, чим ми живемо, на те й вказуємо. Якщо ми живемо Богом, то всюди про Нього свідчимо.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

29.08.2016р. Б. / Перенесення з Едеси до Царгорода Нерукотворного образу Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, названого Святим Обрусом та Святого мученика Діомида

Перенесення з Едеси до Царгорода Нерукотворного образу Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, названого Святим Обрусом

Тропар Образу, глас 2: Пречистому образові Твоєму поклоняємося, благий,* просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже,* бо волею благоволив єси плоттю зійти на хрест,* щоб ізбавити тих, що їх створив єси, від неволі ворожої.* Тому благодарственно кличемо Тобі:* Ти радістю сповнив усе, Спасе наш, прийшовши спасти світ. 

Кондак Образу, глас 2: Невимовного і божественного для людей твого промислу,* неописане Слово Отче,* і Образ неписаний, і богописаний,* переможна пісня правдивого твого Воплочення.* Його ж вшановуємо, цілуючи. 

У часи, коли Христос Спаситель навчав і чудами утверджував свою науку, в Месопотамії, між Тигром і Євфратом, правив Авгар. До нього дійшла чутка, що в жидівському краї з’явився пророк, який називає себе Сином Божим і який творить багато чуд: повертає сліпим зір, піднімає з хвороби розслаблених, – і Він ніхто інший, як обіцяний Месія. 

У житті так трапляється, що не завжди той, хто багатий і славний, є щасливий. Так, цар Авгар, при всіх своїх достатках і почестях, був тяжко хворий на проказу. Почувши про чуда Христа Спасителя, послав до Нього послів з таким листом: “Авгар, цар, передає поклін і вітання Ісусові, великому Учителеві, що з’явився в околицях Єрусалиму. Багато чув я про Тебе, про Твої великі діла і про те, що Ти одним словом зцілюєш хворих, виганяєш з людей злих духів і воскрешаєш померлих. А почувши про це, я увірував, що Ти є або Бог, який зійшов з небес, або Син Божий. І прошу Тебе, щоб Ти прибув до мене і зцілив мене, бо вже багато літ я страждаю від тяжкої, невиліковної хвороби. Довідався, що жиди переслідують Тебе і хочуть убити. Тож прошу, прийди до мене, у нас міста прекрасні і тут будеш жити у славі і пошані”. Лист той він передав через послів, до яких долучився й один маляр на ім’я Ананія, щоб змалювати для царя Авгара лик Христа Спасителя. 

Царські посли знайшли Ісуса, коли Він навчав народ. Ананій, сівши збоку, хотів намалювати лице Христа, та хоч який був він славний маляр, однак не зміг намалювати того лиця, яке випромінювало незвичайну красу і дивний блиск. Коли ж Христос відпустив народ, то прочитав листа від царя Авгара і доручив апостолові Томі написати таку відповідь: “Щасливий ти, Авгаре, бо увірував у мене, мене не бачачи. Так бо написано, що не увірують в мене ті, що бачать мене, а ті, що не бачать, – увірують й успадкують небесне царство. Ти просиш мене прибути до тебе, але я маю сповнити те, з чим прийшов на землю, а потім повернутися до Отця небесного, що послав мене. Та після мого вознесення я пошлю до тебе одного з моїх учнів, щоб ти та інші пізнали життя вічне”. 

Потім, як оповідає нам передання, Христос умив своє лице, витер його рушником, на якому явився найкращий і найвірніший відбиток святого Лику. Цей образ, який називаємо “Нерукотворним образом Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”, Спаситель разом з листом передав послам царя Авгара і вони вирушили до Едеси, головного міста їхнього краю. Коли хворий цар перечитав листа і поцілував образ, то враз став здоровий, лиш на лиці залишилися сліди прокази. Однак і вони щезли тоді, коли згодом до Едеси прибув Тадей, один з 70-ти учнів, якого послав апостол Тома. Тадей навернув царя до Христової віри, а після хрещення останній знак хвороби пропав. За прикладом царя навернулося дуже багато народу. Авгар наказав прикрасити Нерукотворний образ дорогоцінними перлами, оправити в дорогу раму і повісити в ніші над брамою міста, щоб усі подорожні віддавали йому честь. Перед тією іконою день і ніч горіла лампада. 

Та через якийсь час, за правління одного з наступників Авгара, про пошану до святого образа забули, й усе місто впало в темряву поганства, залишилась лиш невеличка громада християн. Спитаєте, як це могло статися? Дуже легко. Тоді війни не припинялися, населення міст змінювалося, приходили інші племена, займали міста і приносили з собою поганський звичай. Коли ж поганство в Едесі стало панівним, тоді єпископ цього міста вночі замурував нішу, в якій був Нерукотворний образ, разом з палаючою лампадою. Минув якийсь час і люди гетьчисто забули про той образ. Так тривало аж до 545 р., коли перський цар Хозрой захопив той край і взяв в облогу місто Едесу. Все місто було у великій тривозі, бо кожної хвилі могутня ворожа сила могла захопити мури і почати жорстоку різню. А коли християни день і ніч молилися у церквах, тоді Господь Бог об’явив єпископові Едеси Євлалію, що над головною брамою міста замуровано ікону Спасителя. Єпископ пішов зі священиками і вірними, велів відняти плиту, що закривала нішу і знайшов Нерукотворний образ, перед яким горіла лампада, що чудесним способом до цього часу так і не вигоріла. З ревними молитвами зняли святу ікону і хресним ходом обнесли її довкола мурів міста, при цьому лице Спасителя на образі сяяло такою красою, що перське військо впало в тривогу і стало в паніці втікати. Слава про це велике чудо поширилося по всіх околицях, зі всіх сторін приходили люди, щоб поклонитися Нерукотворному образові. 

Минуло сотні літ. На царському престолі сів Костянтин Багрянородний (912-959). Місто Едеса була в руках безвірних сарацин. Тоді імператор викупив у них Нерукотворний образ, заплативши дванадцять тисяч тодішніх грошей і випустивши на волю двісті полонених сарацинів знатного походження. Нерукотворний образ перенесли до Царгорода і поклали в царських палатах, у церкві, що звалася Фарос. Сталося це 944 р. А коли святу ікону несли хресним ходом через Царгород, тоді один розслаблений з вірою поглянув на нього і став здоровий. Пізніше Нерукотворний образ перенесли до Риму; однак інші джерела стверджують, що святу ікону мешканці міста Генуї перевезли до рідного міста і помістили в церкві святого Вартоломея, де вона зберігається і нині. 

У нашому народі поширена ікона святої Вероніки, на якому благочестива жінка тримає в руках полотно із зображенням лику Христа Спасителя. Як оповідає передання, коли Христос Спаситель ніс хрест на Голготу, а кривавий піт заливав увінчане терням Його чоло, тоді якась побожна жінка подала Йому рушник витерти піт і кров з лиця. На тому рушникові залишився нерукотворний образ, відбитий потрійно, бо полотно було складене втроє. Образ святої Вероніки зберігається в Римі, у храмі святого Петра. Папа Сикст IV (1471-1484) писав, що в храмі святого Петра в Римі зберігаються неоціненні скарби, зокрема мощі багатьох мучеників і образ Вероніки, а особливо спричинився до широкого почитання цього образа папа Григорій XIII (1572-1585).
Є ще згадка про третій Нерукотворний образ, з міста Камуліян, у Кападокії, який було перенесено до Царгорода. Про цей образ згадується на Другому Вселенському соборі в Нікеї (787). 

У цих образах нехай буде честь і слава Спасителеві світу на віки вічні, – одна, свята, силь- на, що весь світ огортає і нахиляє до стіп Того, хто є нашим життям і спасінням. 

У той самий день

Святого мученика Діомида

Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Діомид,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученика, глас 2: Істинний і непереможний страстотерпець благочестя й благодаті,* став ти небесним хранителем таємниць, Діомиде преславний,* перемігши мучителя, став переможцем* і прославився переможними вінцями. 

Святий Діомид був родом з міста Тарсу, в Киликії. Будучи лікарем, а при цьому ревним і гарячим християнином, він цілковито посвятився служінню ближнім; оздоровляв їх від тілесних хвороб і навертав до Бога грішних, приводив до пізнання правди поган, відвідував в’язнів і допомагав їм усім, чим міг. 

Та почалося жорстоке переслідування християн за Диоклетіяна. Лютий імператор, довідавшись про славні подвиги святого Діомида, що перебував тоді в Нікеї, наказав його ув’язнити і привести до Никомидії, бо хотів сам його судити. Коли воїни везли святого мужа на суд, він попросив їх, щоб дозволили йому помолитися. Святий зліз із підводи, став на коліна і в молитві віддав Богові свою праведну душу. Воїни, що його везли, відтяли йому голову, аби цим засвідчити імператорові, що Діомид уже не живе. Коли вони це зробили, то осліпли, і лиш тоді, коли пізнали свій гріx і стали просити допомоги у святого мученика, прозріли та завдяки цьому чуду навернулися і прийняли Христову віру. Святий мученик Діомид серед вірниx був у великому почитанні. Імператор Костянтин Великий на його честь побудував у Царгороді, біля “Золотих воріт”, прекрасну церкву, яку згодом перебудував і розширив імператор Василій Македонянин. При тій церкві був монастир, а поблизу розташована в’язниця, – та сама, де страждав папа святий Мартин та багато інших святих ісповідників та мучеників. Святий Діомид постраждав 298 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 28 серпня 2016 р.

28.08.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.4,9–16:  «Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям»

На перший погляд можуть здаватися сумними і драматичними слова апостола, але вони відповідають дійсності. Той, хто живе досконало, праведно, свято, по-християнському, дуже рідко забагато є шанований. Він не раз пригноблений і висміяний, бо є докором іншим, що вони чинять недосконало, що мають жити інакше. 

Бачимо, що непросто було апостолам, не є просто і кожному з нас. Однак кожного з нас Господь покликав до досконалості. Ми маємо ставати досконалими, попри те, що нас не раз не приймає світ. Що більше, маємо показати кожній людині, що жити досконалим життям – реально!

* * *
Мт.17,14-23:  «Щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом»

Кожна людина завжди, більш чи менш усвідомлено, шукає Бога. Однак особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Молитва – це місце будування наших стосунків з Богом. Саме в молитві ми змінюємося. Адже недарма в нашому народі кажуть: «З ким поведешся, в того й наберешся». Молитва – це те місце, де людина наповнюється всім тим, чим володіє Господь: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа. 

Чим є піст? Піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом, значить, маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Водночас маємо плекати в житті молитву, бо саме ці стосунки з Богом не тільки змінюють нас особисто, а й змінюють і світ навколо нас. Відомо: де з’являлися святі особи, вони освячували те місце і людей навколо. Дотепер місця паломництв, святинь є там, де жили святі, бо вони своїм життям преобразили місця й обставини. 

Так само й з нашим життям: коли перебуваємо ближче до Господа, то змінюємося більше, а тоді свідомо чи несвідомо впливаємо на інших людей; коли ми далі від Бога, то теж впливаємо на інших людей, тільки негативно. Тому тут доречні слова Господні: «Шукайте найперше Царства Небесного, а все інше додасться». Знайшовши Бога, пізнавши Бога, перебуваючи з Богом, обов’язково зауважимо, що все в нас і навколо нас змінюється.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР